Буквально днями здобутком громадськості стали відкриття журналістки російського медіаресурсу «Украина.Ру», де вона охарактеризувала українців і кримських татар, котрі мешкають у Криму, як «бісівську силу», що «зачаїла лютую злість» і «чекає на мить». Чи настане «ця мить» – залежить лише від самих кримчан, запевняє журналістка. Судячи з усього, авторка матеріалу згаданих нею в чорному світлі кримських татар і кримських-таки українців до кримчан не зараховує. Або, як мінімум, має свою диференціацію кримчан, на «правильних» і «неправильних»: «правильні» – «цілковито забули, що таке Україна і як у ній усе робиться», «неправильні» – споживають новини з українських медіаресурсів, долаючи інформаційну блокаду, і сміють мати симпатії до України, «де людський відчай і громадянська війна».
Коли журналістка розкрученого пропагандистського російського ресурсу закликає «правильних» (з її точки зору) кримчан виявляти пильність щодо кримчан «неправильних» (знов-таки, з її точки зору), то інший оглядач прямо ототожнює проукраїнських кримчан зі вбивцями й мародерами, і мало не прямим текстом закликає до репресій проти них.
Цікавим є той факт, що стаття під заголовком «Украинский прапор в Симферополе поднял бандит и убийца» кримського публіциста Іллі Сергєєва з'явилася 3 квітня на сайті під назвою Антифашист.
Ресурс, 99,9% контенту якого становлять пропагандистські антиукраїнські пасквілі під огидними заголовками, зареєстрований на людину, яка прописана в підмосковних Хімках
Окрему увагу слід приділити цьому сайтові. Як вдалося з'ясувати – ресурс, 99,9% контенту якого становлять пропагандистські антиукраїнські пасквілі під огидними заголовками (наприклад, статті згаданого Іллі Сергєєва під «істинно антифашистськими» хедлайнами на кшталт «Для жидобандеровцев в Крыму земли нет»), зареєстрований на людину, яка прописана в підмосковних Хімках, однак, тим не менше, має пошту на «бандерівському» ресурсі ukr.net. Ця ж людина, ім'я якої не вказується з етичних міркувань, є власником сайту, присвяченого чорному піарові проти українського політичного діяча Юлії Тимошенко; на час реєстрації домену заявник мав київську прописку, однак є припущення, що дані про неї є фейком. Що цікаво, в соцмережах є фотографії власника вказаних сайтів то в українській вишиванці, то в футболці з зображенням нині покійної російської дисидентки Валерії Новодворської.
Між іншим, від підмосковних Хімків, що трохи північніше від Москви, лише близько двох годин подорожі до станції Силікатна, що за південною московською околицею. Саме там у лютому 2015 року два десятки молодих нацистів віком від 15 до 20 років жорстоко побили громадянина України, 37-річного Романа Музиченка: за кілька днів потерпілий помер у реанімації, не приходячи до тями. Про цю подію – на російському «антифашистському» ресурсі чомусь ані слова.
Джерела стверджують, що своїм існуванням вказані вище ресурси зобов'язані Оксані Шкоді – екс-українській журналістці, активістці різноманітних антиукраїнських організацій (від ПСПУ та «Євразійського союзу» до «Українського вибору»), «представниці штабу головнокомандувача ДНР Ігоря Стрєлкова» і... одній з авторів «Антифашиста» й «України.Ру».
Однак повернімося до предмета нашої розмови – статті Іллі Сергєєва про те, як «бандити і вбивці» піднімають у Криму українські прапори.
«20 часов обязательных работ присудили Куртсеиту Абдуллаеву. Он признан виновным в том, что 9 марта на памятной акции в честь Тараса Шевченко размахивал флагом Украины с надписью: «Крим – це Україна» – пише автор.
Наскільки відомо, на санкціонованій «шевченківській» акції в Сімферополі 9 березня 2015 року, яка завершилася затриманням організатора та двох активістів і присудженням їм по 40 годин виправних робіт кожному, Куртсеїт Абдуллаєв, котрий дістав 20 годин робіт, прапором не вимахував, а розгорнув його, разом зі ще одним учасником акції. Однак для емоційного підсилення подачі матеріалу підійде і таке банальне експресійне забарвлення фактів. «Вимахував» звучить значно більш звинувачувально, ніж «розгорнув», чи не так?
Автор далі згадує про те, що навесні 2004 року Куртсеїт Абдуллаєв був звинувачений в організації збройного безладу. «Десятилетие назад именно Абдуллаев устроил кровавую резню русской молодежи Симферополя: в марте 2004 года вооруженная ножами группа меджлисовских экстремистов во главе с Куртсеитом Абдуллаевым ворвалась в симферопольский «Коттон-клуб». Это одно из самых популярных мест отдыха молодежи крымской столицы. С криками «Аллах акбар!» боевики набросились на посетителей. Десятки были исполосованы тесаками. Трое молодых славян попали в реанимацию с тяжелейшими проникающими ранениями легких и сердца», – згадує Сергєєв.
Про етнічну приналежність постраждалих ЗМІ більш ніж десять років тому фактично нічого не повідомляли, – втім, як і про причетність нападників до Меджлісу. Однак проросійські сили Криму трактували цей інцидент саме як акт агресії кримських татар проти росіян, а помилування у 2007 році Абдуллаєва, котрий дістав 9 років в'язниці (згодом термін було скорочено до 5 років), «тогочасним помаранчевим президентом Віктором Ющенком» – як акт милосердя «бандерівського режиму» до, як висловився Сергєєв, «меджлісівських відморозків».
«И вот теперь бандиты с украинским прапором выходят к памятнику Шевченко – кошмарному черному монументу, который подарила Симферополю мэрия Львова. Урки в вышиванках требуют «соблюдения своих прав» и всерьез собираются «дойти до Москвы», – згущує фарби кримський «антифашист».
Ніхто й не дає права публіцистам-українофобам, переходячи від особистого до загального, навішувати ганебні ярлики на всіх, хто вдягає вишиванки і використовує українську символіку
Чи був насправді Куртсеїт Абдуллаєв ініціатором і керівником «різанини в «Коттоні» – відомо лише компетентним особам, які проводили розслідування у цій справі. Якщо це підтверджується – виправдовувати дії Абдуллаєва і тих, що були з ним, ясна річ, ніхто не має наміру, під який би прапор той не ставав і до яких би народів не належали нападники та потерпілі. Однак ніхто й не дає права публіцистам-українофобам, переходячи від особистого до загального, навішувати ганебні ярлики на всіх, хто вдягає вишиванки і використовує українську символіку.
Визначення «урки» чи «бандита» зовсім не пасує до сімферопольського інтелігента Леоніда Кузьміна, якого за організацію акції на честь Кобзаря, вишиванку та синьо-жовту стрічку звільнили з посади викладача історії в одному з кримських навчальних закладів, з формулюванням «агент Держдепу».
До відома кримських «антифашистів», «шевченківська» акція в Сімферополі відбувалася не біля «жахливого чорного монументу»: провести її міська влада дозволила в недоречному місці – біля пам'ятника «трьом граціям» у Гагарінському парку. Шевченка, мовляв, на 9 березня «забронювали» представники лівих рухів, під проведення своєї акції. Яка так і не відбулася, до речі.
Тепер трохи поговоримо про те, як у Сімферополі «бандити з українським прапором виходять до пам'ятника Шевченкові».
24 серпня 2014 року, на День Незалежності України, кримський лікар Сергій Дуб, завідуючий відділенням інтенсивної терапії Сімферопольського перинатального центру («урка» і «бандит», згідно з термінологією кримських «антифашистів»), виїхав до пам'ятника Шевченкові на велосипеді – у жовтій футболці, синіх шортах і з українським прапором. За що і був затриманий поліцією та «самообороною» (чоловіка повалили на землю і вдягнули на нього кайданки), отримав вирок – штраф у 500 рублів за «дрібне хуліганство» і пониження у посаді до звичайного лікаря.
Люди, які приносять Кобзареві квіти, викликають в Іллі Сергєєва неілюзорну паніку: «Вопрос лишь в том, когда эти уроды возьмутся за ножи»
«В отличие от майданных вандалов, симферопольский памятник Кобзарю никто не собирается сносить», – запевняє Ілля Сергєєв. Хоча, судячи з усього, в його однодумців, та й у нього самого, руки до цієї справи сверблять. Оскільки «место вокруг стало привычным для бандеровских провокаций». Слід розуміти, під останніми автор має на увазі періодичні несміливі одиничні покладання квітів до пам'ятника українському класикові. Втім, люди, які приносять Кобзареві квіти, викликають в Іллі Сергєєва неілюзорну паніку: «Вопрос лишь в том, когда эти уроды возьмутся за ножи». Мовляв, від букета синьо-жовтих квітів до ножа – один крок. У незвичному напрямку працює логіка кримських «антифашистів», годі й казати.
Буквально днями на мешканку Севастополя Олену Денисову, вдову з двома неповнолітніми дітьми, завели кримінальну справу за «екстремістську» публікацію в соцмережі у серпні минулого року, змісту якої жінка не пам'ятає. Вочевидь, жінку, яка навесні 2014 року відмовилася від отримання російського паспорта, визначили як «бандерівського виродка», який «може схопитися за ніж».
У наростанні агресії проти українців чималу роль відіграють і статті проросійських «антифашистів». Так, наприклад, той-таки Ілля Сергєєв у лютому обурився, що «по российскому Крыму катаются спортсмены-велосипедисты из Киева, с огромными желтыми трезубцами на спине и надписью «UKRAINE» на бедрах и ягодицах. «UKRAINE» на спортивной заднице откровенно напрягает местных жителей. Украинцы катаются здесь с новогодней оттепели, дразня бандеровским трезубом крымчан. Но за полтора месяца никто им дорогу так и не пересек».
«Вот если бы я поехал по Днепропетровску или Киеву с двуглавым орлом на спине – меня бы избили, арестовали или сразу убили? – размышлял наш водитель, оглядывая кавалькаду. – Пусть едут. Знаете, в чем наше отличие? Мы люди, а там, извините, уже зверье».
Ось так у кримчан, виявляється, все просто: вони – люди, а «там», тобто в Україні – звірі.
Подібну пропаганду проти представників певного народу проводила одна західноєвропейська країна наприкінці 1930-х – на початку 1940-х років, перейшовши потім до погромів, концтаборів і крематоріїв. До речі, компенсації жертвам і їхнім нащадкам виплачуються досі.
Максим Немирич, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
