Будувати образ ворога — завжди небезпечна справа. У спробах ізолювати супротивника, приписуючи йому всі можливі й неможливі вади, дуже легко захопитися, не помітивши, як умовна риса, що відокремлює політичну критику від закликів до священної війни проти невірних, залишиться далеко позаду. Люди, які практикують метод нічим не обмеженого цькування щодо своїх ворогів, реальних чи уявних, самі запросто стають його ціллю в разі зміни кон'юнктури. Особливо якщо так вирішили ляльководи, зайняті формуванням ідеологічних трендів сезону. Достатньо додавати час від часу кілька рисочок до офіційно затвердженого фоторобота ворога народу, і ті, хто ще вчора відчували себе бенефіціарами і королями становища, завтра стрімголов покотяться у гетто.
Історія із соціальними протестами кримчан після окупації у кожному новому випадку майже буквально відтворює один і той же базовий архетип: люди виходять, обурюються (зростанням цін, скороченням робочих місць чи, як в останньому резонансному випадку, нагромадженням комерційних об'єктів у громадському просторі), а потім немовби нізвідки з'являються співробітники правоохоронних органів і без зайвих церемоній пакують усіх по автозаках. Ритуальні звернення пригнобленого боярами народу до Путіна і навіть портрети «царя-батюшки», завбачливо придбані організаторами протестних акцій для відлякування ЗМОПу та іншої нечисті, зазвичай не дають жодного результату. Звісно, протестувальники радикалізуються, і ось вже розлючені жорстоким розгоном публічного заходу бабусі скандують на адресу поліції страшне слово «бандерівці», яке, здавалося б, спокійно залишило лексикон кримчан у не такому далекому минулому.
Персонажів, що увійшли у клінч із новою російською реальністю Криму, незважаючи на весь ентузіазм у березні 2014-го, можна зустріти на півострові де завгодно
Образ «бандерівця» ретельно конструювався цілими поколіннями радянських пропагандистів, які намагалися вивести для потреб ідеології ідеальний тип негідника – підлого й цинічного нелюда, готового піти на будь-які жертви за наказом своїх лютих господарів. Ні, звісно, нічого дивного немає в тому, що цей перевірений штамп із вдячністю взяли на озброєння вже російські ЗМІ, коли настав час вкотре відкрити цикл «збирання земель російських». Кримчан, котрі в пориванні справедливого гніву обзивають поліціянтів, які нічого не підозрюють, «бандерівцями», теж можна зрозуміти. В їхній картині світу, переважно сформованій довкола уявлення про оточену ворогами Росію, нема місця для напівтонів: якщо хтось чинить свавілля, значить, він за визначенням – фашист, агент ЦРУ чи, що найімовірніше, глибоко законспірований представник «Правого сектора», який прибув на півострів для скоєння диверсій і підриву довіри до законної влади. На жаль, на багатьох місцевих, які щиро підтримали анексію, чекає жахливе розчарування. Як показує практика, в ролі «бандерівців» будь-якої миті можуть опинитись вони самі. Саме це сталося з депутатом Степанченком, який виступив на підтримку протесту громадян Алушти проти незаконної забудови пляжної зони. Під час побиття в поліційному відділку політикові не допомогли навіть особисті заслуги часів «російської весни» і місце в міській раді.
Однак тут термін «бандерівець», вивернувшись наспід, несподівано набуває нового сенсу. Бачиш несправедливість і намагаєшся з нею боротися? Наражаєшся на свавілля, але не сидиш тихесенько в своєму кутку, а протестуєш, змагаєшся, вимагаєш? Вітаємо, тебе прийнято до бандерівців! Ось таких персонажів, що увійшли у клінч із новою російською реальністю Криму, незважаючи на весь ентузіазм у березні 2014-го, можна зустріти на півострові де завгодно. Скоріш за все, коли ви відкрито назвете їх «бандерівцями», вони справді образяться, але цей афект не буде довготривалим. Зате, трохи охолонувши й поміркувавши, вони, напевно, дійдуть висновку, що почули від вас справжнісінький комплімент, який у простій і доступній формі відокремлює добрих людей від покірної інертної маси.
Максим Осадчук, кримчанин, політолог
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
