Доступність посилання

ТОП новини

Зейтулла Мамутов: «Дуже боляче й прикро за таке ставлення до корінних жителів Криму»


Акція до Дня пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу. Берлін, 18 травня 2016 року, ілюстративне фото
Акція до Дня пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу. Берлін, 18 травня 2016 року, ілюстративне фото

18-20 травня 1944 року під час спецоперації НКВС-НКДБ з Криму до Середньої Азії, Сибіру та Уралу депортували всіх кримських татар (за офіційними повідомленнями ‒ 194 111 осіб). У 2004-2011 роках Спеціальна комісія Курултаю проводила загальнонародну акцію «Унутма» («Пам'ятай»), під час якої зібрала близько 950 спогадів очевидців депортації. Крим.Реалії публікують свідчення з цих архівів.

Я, Зейтулла Мамутов, кримський татарин, народився 23 квітня 1926 року в селі Партеніт Дегірменкойської (у 1945 році село Дегірменкой було перейменоване в Запрудне ‒ КР) сільради Ялтинського району Кримської АРСР.

На момент виселення до складу сім'ї входили: батько, Емірусеїн Мамут (1885 р.н.), мати, Шеріфзаде Мамут (1898 р.н.), дружина старшого брата-фронтовика, Уріє Мустафаєва (1920 р.н.), дочка брата, Зарема Мамутова (1941 р.н.), я, Зейтулла Мамутов і молодший брат, Мансур Мамутов (1930 р.н).

На момент депортації сім'я жила в селі Партеніт Дегірменкойської сільради Ялтинського району у власному впорядкованому будинку з трьох кімнат і великої веранди з добротними меблями. Ми мали присадибну земельну ділянку площею 15 соток, підсобні прибудови та хліви, 4 дійні кози та 6 козенят, багато курей. Мій батько, Емірусеїн Мамут, був спадковим рибалкою, працював береговим матросом Ялтинського пасажирського порту.

Я був призовником Ялтинського райвійськкомату. 6 травня 1944 року пройшов медичну призовну комісію і мене залишили до особливого призову

Мені на той момент виповнилося 18 років, я був призовником Ялтинського райвійськкомату. 6 травня 1944 року пройшов медичну призовну комісію і мене залишили до особливого призову. Після звільнення Криму від німців разом з усіма жителями Партеніта відновлював колгоспне господарство: ми сіяли тютюн, обробляли виноградники, фруктові сади.

Мій старший брат, Емірсалі Мамутов (1915 р.н.), був у списках перших призовників, і на самому початку війни, у червні 1941 року, потрапив на фронт.

Мій середній брат, Сейфулла Мамут (1921 р.н.), був призваний 20 грудня 1940 року на службу до Карелії, потім захищав Ленінград і після важкого поранення помер від ран в ленінградському військовому госпіталі в 1943 році, про що є запис у «Книзі пам'яті», том 3.

17 травня 1944 року увечорі на околицю села Партеніт під'їхала колона з 12 американських машин. У кожній машині, окрім водія, було по два солдати. Жителі зібралися на площі перед єдиною в селі кримськотатарською школою та організували частування прибулим. Гуляння тривали до 23.00, потім всі мирно розійшлися. Ніякої агресії не спостерігалося.

Я запитав: «Тільки нашу сім'ю виселяють?». Мені відповіли: «Всіх кримських татар з Криму»

18 травня о третій ранку в двері будинку постукали. Ці ж солдати оголосили, що кримських татар виселяють з Криму, дали 15 хвилин на збори. Батьки почали плакати, не розуміючи, що сталося. Тоді я запитав: «Тільки нашу сім'ю виселяють?». Мені відповіли: «Всіх кримських татар з Криму». Мама кинулася до скрині, але один із солдатів її грубо відштовхнув. Тоді вона взяла одну ковдру, дала мені відро, наполовину наповнене борошном. І пішли на ту ж площу перед школою, вже оточену солдатами. Там всі жителі села простояли до світанку, а о 6 годині дали команду вантажитися в машини. Солдати поводилися грубо, ображали ні в чому не винних людей.

Колона з 12 машин, заповнених жителями села Партеніт ‒ старими та дітьми ‒ рушила в бік Ялти через гору Ай-Петрі на станцію Сюрень. Тут усіх грубо загнали в товарні вагони, закрили зовні двері та люки. Сонце піднімалося до полудня, було дуже спекотно. Ешелон стояв, адже постійно під'їжджали колони з інших сіл і їх завантажували у вільні вагони. Люди почали кричати від нестерпної спеки, збивати люки. Солдати зовні лаялися, але вагони не відчиняли.

Після полудня заповнений людьми ешелон виїхав зі станції. Жодних пояснень ми так і не почули. Наша сім'я в складі 6 осіб їхала в одному вагоні. На станціях з великими зусиллями добували воду для пиття, боячись відстати від свого поїзда й загубитися. Іноді на великих станціях конвоїри супроводжували людей для отримання баланди, яку потім роздавали іншим людям похилого віку. Лікаря в ешелоні не було, всі страждали від кишкових захворювань.

Вранці навколо станції Шахрихан зібралися місцеві жителі, деякі з них були з холодною зброєю та рушницями. Їм оголосили, що їдуть злочинці

Виїхавши 18 травня 1944 року зі станції Сюрень, після 15 нескінченних днів і ночей шляху, ми 3 червня 1944 року прибули на станцію Шахрихан Андижанської області Узбецької РСР. Вранці навколо станції Шахрихан зібралися місцеві жителі, деякі з них були з холодною зброєю та рушницями. Їм оголосили, що їдуть злочинці, яких треба боятися.

Нас повели в загальну лазню, бо дорогою всі завошивіли, одяг взяли на санітарну обробку. Після лазні присутні голови колгоспів почали відбирати людей, збирати їх групами й вивозити, повантаживши маленьких дітей і речі на вози.

Так ми опинилися в колгоспі імені Карла Маркса Таш-Тепінської сільради Сталінського району Андижанської області. Наша праця не оплачувалася. У червні 1944 року я серед інших чоловіків за організованим набором потрапив на роботу колійним робітником на залізничний полустанок. У жовтні 1944 року надійшов наказ за підписом Берії про звільнення із залізничних полустанків усіх робітників-залізничників кримськотатарської національності. Після переходу за спеціальним дозволом на роботу на бавовноочисний завод я став отримувати мінімальну зарплату, якої не вистачало навіть на їжу. Трудову дисципліну не порушував.

Щомісяця ми ходили відзначатися до спецкомендатури. Порушення комендантського режиму каралося висилкою до Сибіру на 20 років

У місцях заслання ми не могли вільно пересуватися. Залишати територію Шахрихана заборонялося, щомісяця ми ходили відзначатися до спецкомендатури. Порушення комендантського режиму каралося висилкою до Сибіру на 20 років.

У рідному Криму початкову освіту я отримав у чотирирічній школі в селі Партеніт. 10 червня 1941 року я з відзнакою закінчив семирічну кримськотатарську національну школу в селі Дегірменкой і хотів вступити до педагогічного технікуму в Ялті, але почалася війна. Працюючи колійним робітником на залізничному полустанку в 1944 році, просив у комендатурі дозволу на навчання в залізничному технікумі, на що отримав категоричну відмову, що порушує конституційне право громадянина на отримання освіти.

У 1944-1956 роках в місцях спецпоселень жодних умов для розвитку кримськотатарської культури, мови та мистецтва не було.

У місцях депортації заборонялося говорити й вільно обговорювати питання повернення на Батьківщину, скасування правових актів та відновлення Кримської АРСР. За найменшу вимогу повернення до Криму ув'язнювали.

У 1989 році я повернувся на Батьківщину. Жодних привілеїв як депортований я не отримав.

У 1996 році колишні жителі села Партеніт, їхні діти та онуки, які живуть по всьому Криму, хотіли організувати зустріч односельців у рідному селі. День і час зустрічі були домовлені телефоном з головою селищної ради. Але коли ми приїхали, нас у Партеніт не пустили. Ми провели зустріч на околиці села під горою Аю-Даг. До нас приїхав голова селищної ради з двома охоронцями, озброєними автоматами. Ми довго говорили з ним, обурювалися поведінкою та вчинками місцевої влади. Тут же передали йому заяви корінних жителів Партеніта на виділення земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво, на які ми не отримали жодної відповіді.

У 2005 році я знову написав заяву з проханням виділити земельну ділянку в Партенітській селищній раді, на яку отримав негативну відповідь. Дуже боляче й прикро за таке ставлення до корінних жителів Криму.

Живу в м. Старий Крим.

(Спогад від 12 листопада 2009 року)

До публікації підготував Ельведін Чубаров, кримський історик, заступник голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу й подолання його наслідків

XS
SM
MD
LG