Крим.Реалії публікують нотатки бійця з Криму, який вирушив служити в лавах ЗСУ в перший же день повномасштабного вторгнення Росії в Україну. З часу попередньої публікації воїн із позивним Смайл (його ім'я та прізвище не публікуються з міркувань безпеки – КР) передислокувався на схід України.
Цінуйте спокійні дні
З першого вересня я командую автомобільним відділенням у взводі матеріального забезпечення новоствореного стрілецького батальйону на сході України. Це постачання у найширшому його розумінні. У тих місцях, де перебувають наші хлопці, зазвичай немає води: ні технічної, ні питної. Ми підвозимо воду і продукти, паливо та боєкомплект, дрова і колоди для зміцнення бліндажів.
Своїм я майже щодня говорю, щоб вони цінували ті дні, коли вони у відносному спокої
Ми в зоні досяжності артилерії, і це я не говорю про можливі авіанальоти. Постійно щось привозимо «на нуль»: смаколики, дрова, паливо. Намагаєшся туди відправляти людей із досвідом. Нещодавно був випадок. Є у нас наймолодший, котрий воювати почав ще до повномасштабної війни. Змусив він нас попереживати. Він на п'яти колесах вискочив з-під мінометного обстрілу, ще й хлопців із собою прихопив. Молодець, не розгубився.
Своїм я майже щодня говорю, щоб вони цінували ті дні, коли вони у відносному спокої, і менше ризику для життя і більше шансів повернутися додому живими та здоровими. Деякі люди, на жаль, цього не цінують.
У мене – три вищі освіти, а тепер, очевидно, я отримую ще й середню за спеціальністю «алкологія». Алкоголізм в армії – це тема окремого тексту. Це дуже страшно. Хоча є у нас один фахівець, який вип'є трохи та вирушає в тил ворога. А потім повертається, наприклад, із трьома автоматами трофейними – відповідно, це мінус три супротивники. Але це швидше виняток, ніж правило. Вовк одинак. Справжній Рембо, хоча на вигляд – звичайний мужичок.
Їздити у темний час – найнебезпечніше. Люди тут цікаві, без смутку. Жодних світловідбивних елементів на одязі, жодних катафотів на велосипеді. А рух тут іноді буває дуже інтенсивний. Тому небезпечно – у темний час машиною людину зачепити чи збити. А найстрашніше: коли ти їдеш, а перед тобою «виростає» танк. А це 40 тонн. Об нього зупинитися дуже неприємно. Але танкісти своє завдання виконують, це в твоїх інтересах танк почути і побачити.
Нещодавно переливали паливо з бензовозу у транспорт, і над нами пролетіла ворожа пташка – дрон. А ти на бочці з бензином. У такі моменти, як у нас жартують хлопці, попою можна дріт-«четвірку» перекусити.
Але про близькі контакти (з ворогом – КР) – не треба. Не хочу. Мама читає.
Вчора зустрів побратима. Ми починали разом у Чернігові, він пройшов госпіталь, реабілітацію. Вчора ми побачилися, обнялися. А сьогодні о 6-й ранку він підірвався на протипіхотній міні.
Друзі
Маю 11 машин. Я часто дякую друзям у постах за те, що вони скидають на карту. Причому є одна незнайома мені людина – за ім'ям і прізвищем я розумію, що це наш земляк, киримли. Гроші завжди він скидає вночі – може, перебуває десь за кордоном, в іншій півкулі. Що цікаво, я публікую чек у фейсбуці, а він точно по чеку кидає суму на картку. Я не знаю, хто це, але дуже хочу з ним познайомитися й міцно потиснути йому руку. Дуже круто, що є такі люди, котрі таємно допомагають.
З лютого я зрозумів, наскільки маю широке коло друзів, знайомих, родичів. І дуже якісне коло
З лютого я зрозумів, наскільки маю широке коло друзів, знайомих, родичів. І дуже якісне коло. Опублікую пост у фейсбуці, що потрібні запчастини, й одразу пише однокласник: «Можу допомогти з цим і цим». Допомагає з позиціями, які складно знайти, та часто – за оптовими цінами. Це дуже рятує. Постійно допомагають працівники з роботи. Якось під час роботи в Офісі омбудсмена я допоміг одному хлопцеві з Криму, з яким ми особисто не знайомі. Тепер знайома того хлопця каже: «Ви колись не відвернулися від людини, тепер я вам допомагаю, коли вам потрібна допомога». У такі моменти відчуваєш, що все, що ти робив, – не дарма.
Дуже багато грошей витрачаю на запчастини, на ремонт, дуже гостро відчуваю нестачу якісних кадрів в автомайстернях. У наших краях записатися на СТО – черга щонайменше два тижні. А якщо тямущий працівник, то й за місяць. Та й плюс світла завжди немає.
Погода мінлива, дуже схожа на кримську. Багато грязюки, умови для проїзду машин складні, окрім гусеничної техніки, нормально нічого проїхати не може. Постійно потрібно чистити важелі, вичищати гальмівні колодки, вириваються бризковики, крила вичавлюються… А коли підмерзає – такі гребені, що можна порвати і захист, і бампер… Тож постійно доводиться ремонтувати. Плюс вік техніки дається взнаки. Ремонтуємо завдяки моїм друзям. Не побоюся слова – моїм.
Є люди, які в телефонах сидять, а я з людьми спілкуюся. А потім ці люди допомагають. Це приємно.
Пісні у бензовозі
Хлопці «на нулі» часто розповідали мені про трьох кочівних баранів. Їхні господарі поїхали – сподіваюся, вони живі – а худоба залишилася. Нестрижені, кудлаті, в колючках, але жирні, тому що постійно пасуться, і зелені ще вистачає. Плюс залишилося кілька неприбраних полів із пшеницею, напевно, їдять зерна з колосків. Так ось, гуляли собі, гуляли три барани. Тож тепер там два барани, а я приготував хлопцям плов і шурпу – вони давно хотіли. Всім сподобалося.
Місцеві подарували комбату порося. Він віддав його моїм хлопцям. Назвали його Путіним
Місцеві подарували комбату порося. Що з ним робити? Він віддав його моїм хлопцям, у яких було приміщення, куди вони поселили це порося. Назвали його Путіним. Чому? Щоб не шкода було потім зарізати. Порося забавне. Не рохкає, а ніби гавкає. Але коли заходжу, на мене чомусь «гавкає» найбільше. Я йому кажу: «Я свинину не їм, від мене тобі точно шкоди не буде».
У короткій відпустці я був один раз улітку, коли сім'я приїхала з-за кордону. Їздив на три дні вирішувати нотаріальні справи. Цікаві відчуття, коли ти зі своїм сином заново знайомишся, дізнаємося про характери один одного. Коли вони поїхали, йому було рік і сім місяців, а повернулися - йому стало два. Коли він тебе бачить лише на екрані телефону – це зовсім інакше.
Якось їдемо в машині, степ за вікном, захотілося заспівати. Я ввімкнув телефон, заспівали, і я виклав це у фейсбук. Перша пісня була «Ой у лузі червона калина». З неї все почалося. Потім назвали це «Піснями у бензовозі». Людям подобається, та й нам подобається. Ми вже почали приймати замовлення на пісні. Коли замовлень немає, співаю кримськотатарською. Пишемо з першого дубля. Днями замовлення прийшло: треба заспівати «будь-яку лемківську пісню». Вибираю зараз.
Коли деокупували Херсон, я теж дуже тішився. Там минув відрізок мого життя, офіс був у центрі, меблі були дуже якісні – наскільки я знаю, окупанти все пограбували. Я хлопцям сказав: якщо ми залишаємося тут, а війська підуть на Крим, я, напевно, писатиму рапорт на переведення. Я дуже хочу додому. Хочу під'їхати машиною, зайти додому. І ще моя думка: гадаю, Крим повернемо навіть раніше, ніж Донецьк.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
