Невелике село Білокам'яне (до 1945 року – Сююр-Таш, що з кримськотатарської перекладається як «гострий камінь»), розкинулося в ущелині майже в самому центрі Бахчисарайського району.
Наймальовничіша природна пам'ятка села – скеля Гогерджин-Юваси (з кримськотатарської – «голубині гнізда». Скеля до того ж – найдовша серед своїх таких же вапнякових «сестер», що височіють над Білокам'яним.
За свідченнями європейських послів і місіонерів, у Сююр-Таші до 1604 року існувала громада нащадків генуезців, які втекли з Каффи (теперішньої Феодосії) у 1475 році, після османського завоювання міста у володіння кримських ханів та прийнятих на ханську дипломатичну службу. Тут же у XVI столітті жили іноземні посли. Громада мала в селі римо-католицький храм в ім'я Святого Іоанна, а глава громади носив титул сююрташ-бей. На початку XVII століття нащадки генуезців були переселені до селища Фоті-Сала. Ще на початку XX століття жителі Сююр-Таша показували в селі колодязь, за переказами, побудований місцевими генуезцями.
У нинішньому Білокам'яному мешкає понад 400 осіб. До речі, до Першої світової війни їх, переважно кримських татар, було вдвічі більше.
Село майже зрослося із сусідньою Тургенівкою (Теберті – до 1945 року), відомою в Криму найбільшими лавандовими плантаціями та відповідно аматорськими фотосесіями в період їхнього цвітіння.
Сьогоднішні січневі реалії Сююр-Таша – у цьому фоторепортажі
