4 червня 2021 від ускладнень, викликаних коронавірусною інфекцією, у Києві померла кримська журналістка і правозахисниця Олена Лисенко (Батракова).
До 2014 року Олена Лисенко жила в Керчі, була керівником ТРК «Бриз» та сайту «Керчь ФМ», сприяла становленню незалежної журналістики в Керчі та Криму. Під час анексії Криму Олена Лисенко висвітлювала події в Керчі, вела зйомку на масових акціях, під час захоплення Керченської переправи і блокування українських військових частин. Після безпосередніх погроз на її адресу, була змушена покинути Керч і переїхала до Києва. Вона працювала в Кримській правозахисній групі та допомагала політв'язням та їхнім сім'ям.
Колектив проекту Крим.Реалії висловлює глибокі співчуття рідним, друзям і колегам Олени.
На згадку про Олену Лисенко Крим.Реалії публікують інтерв'ю з нею, яке вперше вийшло в лютому 2020 року, про її улюблене місто.
Керч – одне з найстаріших міст України. Місто, розташоване на сході Керченського півострова між Чорним і Азовським морями, ввібрав у себе культури різних цивілізацій.
Чим унікальне місто Керч для місцевих жителів? Які традиції існують у цьому місті? Як ставляться жителі Керчі до стародавніх пам'ятників античної історії, і що відбувається з цими пам'ятниками зараз? Ці та інші теми в ефірі Радіо Крим.Реалії обговорюють ведуча Олена Юрченко і керченська журналістка, правозахисниця Олена Лисенко.
– Олено, ви жили і працювали в Керчі до 2014 року. Чим важливе для вас це місто?
– Це моє рідне місто, я прожила там більшу частину мого життя і дуже його люблю. Там кожен куточок, кожна вулиця, кожен камінь для мене рідний. Я дуже хвилювалася перед ефіром, тому що важко говорити про батьківщину, особливо коли не можеш туди поїхати.
– Чи можна сказати, що для місцевих жителів Керч – унікальне місто?
– Звісно! Керч – дійсно унікальне місто, і не тільки для місцевих жителів. По-перше, це одне із найдавніших міст на пострадянському просторі. По-друге, Керч цікава своєю географією: місто тягнеться вузькою смугою вздовж моря на 46 кілометрів. І там є як Азовське море, так і Чорне – в цьому теж його унікальність.
Більшість жителів Керчі – патріоти свого міста, незалежно від політичних поглядів
У Керчі є якийсь особливий дух. Жителі Керчі дуже пишаються тим, що вони тут живуть. Людей об'єднує величезний пласт культури і історії, в тому числі – історії Другої світової війни, давньої історії. Там проживають люди різних національностей, велике змішання культур. І все це позначилося на жителях міста. Більшість із них – патріоти свого міста, незалежно від політичних поглядів. Вони по-справжньому люблять своє місто, його історію, пишаються Керчю і можуть багато про неї розповісти. І ті, хто приїжджає в Керч, часто заражаються цією любов'ю.
«Місце сили»
– Розкажіть про ваші найулюбленіші куточки в Керчі.
– По-перше, це все, що пов'язано з морем. Я дуже люблю керченські пляжі. Є унікальне місце – Генеральські пляжі. До мене в 2013 році приїжджав один знайомий із Німеччини, він сказав, що і подумати не міг, що в Європі є такі красиві пляжі, де практично немає людей, де почуваєшся, як у раю. На чорноморському узбережжі Керчі є міський пляж, але, на жаль, там зараз порушена екологія, це дуже сумно. Зазвичай ми робили так: дивилися, звідки дме вітер, і якщо вітер дув з боку Азовського моря, ми їхали на Чорне, а якщо з Чорного – то на Азовське. Іноді навпаки: хотілося покататися на хвилях, і ми їхали туди, де дме вітер. Думаю, багато хто з тих, у кого є свій транспорт, так робили й роблять зараз.
У керчан є переконаність, що в цій церкві є «живе місце»
Одне з моїх улюблених місць – церква Іоанна Предтечі, її перша споруда відноситься до 6-7 століття: ця церква візантійського періоду старша, ніж християнство на Русі. У керчан є переконаність, що в цій церкві є «живе місце»: якщо стати в певному місці, то відчувається якась енергія, яка допомагає, лікує хвороби... Церква дуже давня і можливо, в цьому є частина правди.
– Дійсно, в Криму і на материковій Україні не так багато церков, які настільки старі, що потрібно спуститися вниз сходами, щоб потрапити в храм...
– На початку дев'яностих навіть ходили чутки, що нібито ця церква – від диявола, тому що треба спускатися вниз. Насправді це настільки давня будівля, що культурні шари піднялися. Церква збереглася попри те, що за весь цей період було стільки воєн, руйнувань, землетрусів. Під час Другої світової війни місто було сильно зруйноване, але церква збереглася. Можливо, тому що енергія людей, які молилися в цій церкві, допомогла храму зберегтися. Можливо, це збіг, але хотілося б вірити, що є щось сильніше війни, сильніше політики, і що дух керчан зберігає такі об'єкти.
– Коли ви розповідали про церкву Іоанна Предтечі, мені згадався вираз: «місце сили». Як думаєте, може цей храм бути місцем сили для Керчі?
– Для мене це дійсно було місцем сили. Думаю, що і для багатьох керчан. І справа не в тому, чи віриш ти в Бога чи ні, просто бувають такі місця, де людина відчуває прилив енергії, готова і далі робити щось хороше. На мене храм Іоанна Предтечі впливав саме так.
«День рибалки – це душа Керчі»
– У Керчі існує безліч місцевих традицій, наприклад – День рибалки, який святкують у липні. Це, без перебільшення, особливе свято для міста. Як його раніше відзначали?
Це, дійсно, найулюбленіше свято керчан
– Наскільки я знаю, широко відзначати на міській набережній День рибалки почали в вісімдесятих роках. До цього його святкували на підприємствах, оскільки місто завжди було центром рибної промисловості. Кожен керчанин вважає себе рибалкою – або з вудкою, або професійним. У вісімдесяті роки на набережній збиралися приблизно 20-30 тисяч осіб. Був парад кораблів, Нептун зі свитою, веселі чорти, які розповідали про міські проблеми, когось обов'язково кидали в море, роздавали цукерки, пригощали рибою. Це, дійсно, найулюбленіше свято керчан, воно і зараз залишається таким. Парад кораблів, на жаль, вже давно не проводиться, тому що кораблів не залишилося. Але традиційні Нептун і русалки є, і керчани збираються на набережній, тому що День рибалки – це душа Керчі.
На моє щастя, я кілька разів брала участь, як помічник режисера-постановника цього свята. У Керчі є унікальне місце – Барзовка, там проводили фестиваль бардівської пісні, приїжджали барди з країн колишнього Радянського Союзу. Ми часто приїжджали туди з директором театру ім. Пушкіна Станіславом Мартюком, знайомилися з бардами і запрошували їх взяти участь у міських заходах. Одного разу ми там познайомилися з Борисом Бурдою – він тоді вів кулінарне шоу і складав пісні – і запросили його виступити на Дні рибалки. Мені доводилося і самій когось грати на цьому святі, і займатися театралізованою постановкою, організаційними моментами. Коли я згадую про це, навіть можу заплакати – напевно, я сентиментальна людина і дуже люблю своє рідне місто. День рибалки – дійсно всіма улюблене свято, і хотілося б, щоб ця традиція в Керчі зберігалася.
– Олено, ви можете більше розказати про традиції цього свята? Ймовірно, люди, життя яких не так тісно пов'язане з морем, зараз думають: які русалки, які чорти? Що це були за традиційні персонажі?
У 1999 році в Керчі були проблеми з водопостачанням, і чорти «топили» в морі начальника водоканалу
– Оскільки свято пов'язане з морем, то, відповідно, і персонажі морські: виходив цар морів Нептун із сивою бородою, з ним була свита. Чортів грали молоді люди, ми наряджали їх, мазали чорною фарбою. Основне завдання чортів – провокувати людей на жарти і розкривати якісь недоліки в місті. Наприклад, у 1999 році в Керчі були проблеми з водопостачанням, і чорти «топили» в морі начальника водоканалу.
– Тобто, вони брали начальника водоканалу і кидали його в море?
– Так. Народу дуже подобалося: начебто начальник водоканалу покараний. Звісно, це були жарти, все підстраховувалось і ніхто при цьому не постраждав.
– Були й інші свята в Керчі, які проводили з особливим розмахом. Розкажіть про це.
– По-перше, це традиційна смолоскипна хода та подання на горі Мітрідат 8 травня, яке проводилося багато років. Хочу зазначити, що і зараз воно проводиться, але якщо раніше це був траурний день, в який віддавали данину пам'яті, то в останні роки акценти змістилися, і зараз, на мій погляд, перебір із «радістю». Мені здається, нескінченна радість із приводу перемоги, коли стільки людей загинуло, це не зовсім правильний акцент.
Ще одне велике свято, день міста, з'явилося в Керчі в 1998 році. Воно проводиться у вересні, відразу на декількох майданчиках: як у центрі міста, так і в його районах. На всіх святах обов'язково зачіпалася тема багатонаціональності Керчі. У нас були пісні і танці різних національностей і, звісно, був зв'язок із Стародавньою Грецією, оскільки греки з Міллет заснували місто Пантікапей, яке через багато століть стало сучасною Керчю. Ми обов'язково підіймали цей історичний пласт, і люди ще раз занурювалися в історію Керчі. Це підтримувало любов до рідного міста: коли ти знаєш його історію, відчуваєш і розумієш.
«Керч – це вічне місто»
– Не кожне місто має такі давні пам'ятники, як руїни Пантікапея. Наскільки керчани усвідомлювали цінність того, чим вони володіють?
Історія лежала просто під ногами, і разом із цим ми росли
– Думаю, усвідомлювали. Пам'ятаю, як ми в дитинстві ходили на розкопки і відчували, як ці місця зберігають величезну історичну пам'ять. І дуже часто ми знаходили уламки черепків. У кожного будинку обов'язково повинен був бути якийсь шматочок (античної кераміки – авт.). Тому що історія лежала просто під ногами, і разом із цим ми росли. Разом із розкопками, які теж змінювалися, тому що кожного літа приїжджали археологи і з'являлися якісь нові об'єкти, і завжди було цікаво дізнатися, що тут розкопали, що тут було, і що буде.
Коли ходиш вуличками Мітрідату, розумієш, яке коротке людське життя і яке довге, величезне життя у міста
Було дуже шкода, коли зруйнувалися колони Пританея. Думаю, це пов'язано з вібраційними процесами через будівництво Керченського мосту. Тому що в той час багато руйнувалося на горі Мітрідат. У моїх знайомих, які там живуть, потріскалися будинки, тому мені здається, що забивання паль для мосту пов'язане з руйнуванням історичних об'єктів і інших будівель на Мітрідаті. Але ж там кожна вуличка – це історія. Я, як і керчани, дуже люблю вулички Мітрідата. Коли ходиш ними, розумієш, яке коротке людське життя і яке довге, величезне життя у міста, яке почало своє існування в сьомому столітті до нашої ери і існує досі. Дійсно, Керч – це вічне місто.
«Прохід заборонено»: Пантікапей під загрозою обвалення (фоторепортаж)
– Гора Мітрідат і Великі Мітрідатські сходи, по суті, десятиліттями були символами міста. Їх було видно практично з будь-якої точки Керчі, їх зображали на листівках, сувенірній продукції. Зараз цього позбавлений міський ландшафт...
– Для мене те, що відбувається на горі Мітрідат, – особливий біль. Мітрідатські сходи, скажімо так, реконструюють кілька років поспіль. Я бачу в новинах, що на це виділено величезні гроші, але процес чомусь дуже затягнувся. Напевно, так по-російськи освоюються гроші.
Виходить, що сходи будують заново. Не знаю, наскільки вони будуть схожі на історичні, а для керчан це дуже важливо. Великі Мітрідатські сходи були побудовані в 1840 роках і налічували 432 сходинки – я сама в дитинстві кілька разів рахувала їх. Така була традиція: кожен керчанин повинен був сам порахувати сходинки на Мітридатських сходах. Вони були дуже гарними. Пам'ятаю грифонів, які стояли на сходах. Не знаю, як вони виглядатимуть зараз. Хотілося б, щоб не гірше.
– Але грифонів начебто не збираються повертати на сходи, і керчани говорять про те, що, можливо, той історичний вигляд міста, який вони знали з дитинства, може бути втрачено, і Керч може стати звичайним приморським містом із рядовою архітектурою, яка практично нічим не відрізняється від інших південних міст.
– Дуже хотілося б, щоб керчани, патріоти свого міста, підіймали хвилю громадської думки. Я розумію, що в сьогоднішніх реаліях це складно, і закликати до цього я не можу, але думаю, небайдужі люди можуть достукатися до керівництва міста, щоб давній вигляд Керчі максимально зберігся.
