Сьогодні загальновідомо, що Київська Русь дала Європі 158 королев та королів. Найяскравіший приклад: Ганна – королева Франції. Це говорить про великий інтелектуальний потенціал Стародавньої Русі. При цьому йдеться не лише про знатних осіб, як можна було б подумати, а й про простолюдинів. Тут найяскравіші приклади – Роксолана та Хатідже Турхан, які стали султанами Османської імперії, дві героїні столітнього «Жіночого султанату», а також інші українки, які помітно проявили себе на чужих землях. І значну роль у цьому відіграв середньовічний Крим. Обидві султани потрапили до Константинополя через Крим, пройшовши кримський полон і опинившись у султанському гаремі імперії Османа. Це дуже складна історія, яка досі таїть багато загадок, міфів та «білих плям».
Потрібно сказати, що з часу публікації роману Павла Загребельного «Роксолана» (1980), джерелом для якого стали 20 сторінок книги «Історія Туреччини» Агатангела Кримського, у Роксоланознавстві, якщо можна так назвати цей розділ історії, накопичилося багато нових знань і нових міфів. Сьогодні в Україні над цією темою працює практично єдина письменниця волинянка Олександра Шутко, яка вже випустила понад 10 книг про історію правління українок в Османській імперії.
У 2015 році вийшла перша книга «Роксолана: міфи та реалії», яка витримала перевидання та була опублікована у турецькому перекладі. У 2017 році вийшла книга «Листи Роксолани: кохання та дипломатія», а пізніше – цілісна трилогія про Роксолану, книга для дітей «Слідами Роксолани», а також книги «Гарем османських султанів», «Листи Роксолани». Олександра Шутко відома як авторка і другої трилогії – про Хатідже Турхан, про султану-українку, яка донедавна залишалася забутою. У творах майстерно описані реальні події, наполеглива боротьба за владу, переплетення політики, романтики та особистої драми. В українській пресі Олександру Шутко називають руйнівницею міфів про Роксолану, оскільки її роботи представляють нову, документальну версію історії Османської імперії, позбавлену недоречної романтики та вигадок.
Олександра Шутко в інтерв'ю для Крим.Реалії розповідала: «З дитинства я хоч і грала на фортепіано, але чомусь цікавилася темою Сходу та нашої землячки – Роксолани. Фактично перечитала про неї все, що було українською, російською, польською мовами, якими на той час володіла. Але з роками зрозуміла, що велику частину життя Роксолана прожила у Стамбулі, а отже, і відомості про неї слід шукати у тамтешніх архівах та книгах. Для цього у зрілому віці мені довелося піти на мовні курси, щоб вивчити турецьку. З цим майже за рік я впоралася і, удосконалюючи навички володіння цією мовою, купувала в Туреччині під час відпочинку та екскурсій історичні книги про Роксолану, тобто Гюррем-султан. За кілька років змогла накопичити чимало інформації щодо її біографії, яка залишалася недоступною багатьом українцям. Як кандидат мистецтвознавства, володіючи методикою написання наукової дисертації, змогла систематизувати отриману інформацію та викласти її простою та зрозумілою мовою. У цьому мені допоміг журналістський досвід. 2015 року у видавництві «НК-Богдан» вийшла моя перша науково-популярна книга «Роксолана: міфи та реалії», яку швидко розкупили. Тому виникла потреба зробити її перевидання. А в 2017 році ця книга побачила світ у стамбульському видавництві турецькою мовою.
За останні десять років вдалося знайти чимало цікавої інформації про інших султанів-українок – Хатідже Турхан (Надія) та Шехсувар (Марія). Тому виникла потреба розповісти також про цих жінок. Я зосередилася на цій тематиці, написавши фундаментальне дослідження «Жіночий султанат: влада та любов», а також художні твори про трьох султанів-українок. Зараз чекаю на вихід другого (заключного) тому історичного роману «Кривава Кафа» про намісництво в османській Кафе (нині – Феодосії в Криму) юного султана Сулеймана, який став чоловіком нашої Роксолани… Насправді, в Україні є професійні історики-османісти, які досліджували цю тематику. Втім, мабуть, через недостатню зацікавленість держави та відсутність відповідного фінансування у них не виникло бажання так довго і ретельно її опрацьовувати. Мені подобається те, чим я зараз займаюсь. Вже звикла до того, що за дослідження (пошук рідкісних архівних документів, здійснення перекладів з османської, фарсі та арабської, відвідування турецьких та інших музеїв, бібліотек тощо) слід віддавати чималі гроші з власної кишені. Особливих компенсацій із виходом книжок за це я не отримую. Усе – на голому ентузіазмі…»
Одним із трендів нового етапу дослідження історії Османської імперії стало подолання його москвоцентричності
Одним із трендів нового етапу дослідження історії Османської імперії стало подолання його москвоцентричності. Свого часу російські історики, які вважають Туреччину одвічним ворогом, намагалися довести, що Роксолана за національністю росіянка. Олександра Шутко каже: «Мої книги здебільшого написані на підставі османських архівних матеріалів та турецьких історичних досліджень. Щодо останніх, то там теж є свої особливості сприйняття, зокрема з історії Криму. Ще гірша ситуація з цим у дослідженнях російських істориків, які часто можна назвати відвертою брехнею та викривленням фактів. Головними для мене стали праці українських та західних фахівців. Чи оцінить мою спадщину світове наукове товариство? Хочу вірити в це…»
Можна сказати – вже оцінило. Як повідомила ВВС, «українська сторона досягла історичної справедливості – їй вдалося вилучити текст напису про нібито російське походження дружини султана Сулеймана I Роксолани біля її усипальниці у мечеті Сулейманія в Стамбулі. Тепер там зазначено, що вона з українського Рогатина…»
В одній зі своїх статей Олександра Шутко пише: «Про те, що Роксолана була русинкою, у рапортах XVI століття відзначали венеціанські посли у Стамбулі П'єтро Брагадін, Даніелло Людовичі та арабський духівник Кутбеддін аль-Меккі. Тим часом французький посол у Венеції Гуелямо Пелісьє у 1540 році інформував свого короля, що ця жінка походила з русинського народу, який живе «від Карпатських гір до Бористена та Понта Евксинського», тобто від Карпат до Дніпра та Чорного моря.
Польські посли надали точніші відомості про походження Роксолани. У своїй доповідній великому канцлеру Великого князівства Литовського Леву Сапізі секретар короля Стефана Баторія Станіслав Негощевський із псевдонімом Перегрін Полонус у 1596 році повідомив, що вона була «поповною з Рогатина з народу русинського». Про це він дізнався від онука Роксолани, султана Мурада ІІІ. А член польського посольства у Стамбулі у 1621-1622 роках Самуель Твардовський у поемі «Посольство Крістофера Збаразького» зазначив, що Роксолана, яку часто називав просто русинка, «підлого (низького походження) попа з Рогатина дочка!»
Олександра Шутко каже, що «завдяки вивченню біографій султан-українок вдалося відкрити чимало нових цікавих фактів, невідомих широкому загалу читачів і навіть істориків. У той же час довелося розвінчати застарілі міфи про їхній патріотизм і любов до Батьківщини. Адже ці жінки, які стали наложницями султанів та матерями їхніх нащадків, звернулися до ісламу та здобули титул «матерів правовірних» в Османській імперії. Втім, у багатьох їхніх діях можна простежити хоча б невеликий, але все ж таки зв'язок з Батьківщиною… Але ми досі не знаємо, як батьки при народженні назвали Роксолану. Не збереглося відповідних документів, які б пролили світло на це питання. Про те, що вона була Настею Лісовською, писали лише літератори і вже у ХІХ столітті…»
Ще одна легенда не знайшла підтвердження. «Українці переказують легенди, як Роксолану намагався розшукати коханий з Рогатина. До цього нібито було залучено й українських козаків на чолі з гетьманом Дмитром Вишневецьким-Байдою, але насправді до татарського полону майбутня султана потрапила у дитячому віці. Довгий час її виховували у палаці кримського хана в Салачику (нині околиці Бахчисараю), а потім подарували султану Сулейману з нагоди сходження на престол.
Дмитро Вишневецький з'явився у Стамбулі лише 1553 року. Про це нам відомо з листа князя Радзівіла до Сигізмунда II Августа. Вишневецький півроку прожив в столиці Османів, де його пишно приймали, даруючи цінні подарунки. Можливо, у цьому є й заслуга Роксолани, яка допомагала чоловікові створювати коаліцію проти Габсбургів, куди мали увійти кримські татари, поляки та козаки…»
У житті Роксолани немає й приводів для заздрості
На думку автора цих книг, у житті Роксолани немає й приводів для заздрості. «Неймовірна доля Роксолани, яка з полонянки перетворилася на величну султану. Тому в Україні так багато батьків називають дочок її ім'ям. Адже життя Роксолани схоже на казку. Але чи була вона такою? Насправді її життєвий шлях не був таким казковим – втрата батьків, рідної землі, полон, боротьба за майбутнє власних дітей, яким, за османськими законами, загрожувала смерть. Роксолана поховала трьох синів – Абдуллаха, який помер у дитинстві, та Мехмеда і Джихангіра, які захворіли та пішли з життя у 22 роки. Це підкосило її сили. Потім вона почала згасати. Біль від втрати дітей роз'їдав її душу і дався взнаки на здоров'ї. Роксолана померла за 50 років від раку легенів. Посмертний намаз 15 квітня 1558 р. здійснив шейхуліслам (муфтій) Ебуссууд-ефенді в мечеті султана Баязида II. Поховали Роксолану на території мечеті чоловіка – Сулейманія. Навколо її могили султан наказав посадити розарій, а за рік збудував над нею розкішну гробницю. Роксолана стала першою дружиною султана, яку поховали у власному мавзолеї... »
У книгах Олександри Шутко не перебільшується ні патріотизм султан-українок, ні їхній зв'язок із батьківщиною. Очевидно, вони не забували про своє походження, Хатідже Турхан навіть здійснила подорож на Поділля, але побувати в рідному селі, найімовірніше, в неї не вийшло. Але і вона, і її брат, який був узятий у неволю пізніше і опинився у Константинополі, як і всі нормальні люди, бачили сни про рідний дім, зіставляли свої перспективи на батьківщині та на чужині. Ось їхня розмова під час вибору місця для будівництва нової мечеті («Хатідже Турхан», том 3, стор. 257): «Знаєш, я часто думаю, що було б з нами, якби не той жахливий полон кримських татар…» – задумливо сказала валіде… Юсуф розкрив білу парасольку, яка рятувала білолику, блакитнооку султану від гарячих промінців сонця, і, зітхнувши, сказав: «Не знаю, сестро. Я мабуть працював би в кузні, як наш покійний батько, ти б одружился з тим чорнявим сусідським хлопцем, який задивлявся на тебе ... »
В Україні також дуже мало знають про те, що перед укладанням Переяславського договору Османська імперія надавала козацькій державі свій протекторат, проте він не протримався довго. І авторка книги далека від спроб ідеалізації стосунків українців та османів. У книзі описуються події, в яких беруть участь Байда Вишневецький з його трагічною історією, яка відображена в українському фольклорі, гетьмани Петро Дорошенко, Юрій Хмельницький, який свого часу був у союзі з османами і мріяв правити в Чигирині, столиці батька. «Переконував себе Юрій Хмельницький: сподіватимуся тільки на волю повелителя – османського султана та його військо…» Але козацька застава Чигирина чинила опір дуже запекло, і османське військо змогло взяти його лише через рік, з другого разу, в 1678 році, перетворивши його на руїну (Стор. 255).
«Після кривавої перемоги Юрій Хмельницький, оглядаючи місто свого дитинства, не зміг оговтатися від шоку. Замість знайомих місць бачив лише величезне згарище, полите кров'ю та залишками тіл мужніх воїнів-козаків.
«Не так я уявляв собі перемогу», – бубонів він, оглядаючись навколо. Скрізь панували смерть і попіл… Його мрія правити в Чигирині розчинилася разом із містом у вогні османської раті…»
Об'єктом письменницьких інтересів Олександри Шутко продовжує залишатись історія Кримського ханства. Зараз на завершальному етапі вихід другого тому роману «Кривава кафа» про юність султана Сулеймана Пишного, який став чоловіком Роксолани, а також письменниця каже, що «ще є багато «білих плям» в історії гарему не тільки султанів османських, а й кримських ханів. Тому продовжую працювати у цьому напрямі…»
Книги Олександри Шутко заслуговують на увагу, не лише через об'єктивну позицію письменниці, яка керується справжніми історичними документами з турецьких архівів, хоча це дуже важливо, але також і через письменницьку майстерність, уміння розповісти про складні речі просто й захоплююче. Саме так має бути написана складна історія України, не відштовхувати наукоподібністю та важкою мовою, а залучати простотою та дохідливістю, правдивістю в розповідях про найскладніші її сторінки.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії . Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту : https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net . Також слідкуйте за основними подіями в Telegram , Instagram та Viber Крим.Реалії . Рекомендуємо встановити VPN.
