Революція в Криму закінчилася на переломі 1920 і 1921 року. Але і 100 років потому ті події продовжують залишатися ще одним каменем спотикання у стосунках різних етнічних і соціальних груп всередині півострова і держав навколо нього. Як Крим пережив 1917-1921 роки? Чому історія цього періоду не до кінця осмислена? І чи є шанс на примирення спадкоємців протиборчих сторін?
(Продовження, попередня частина тут)
У перші роки Радянської влади самі партійні лідери не соромилися називати те, що сталося 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, «жовтневим переворотом». Лише після десятої річниці події утвердилася форма «Велика Жовтнева соціалістична революція». Сьогодні варто було б у цьому питанні повернутися до витоків.
Кримські більшовики у жовтні
Всупереч поширеній думці, більшовики в Криму не відігравали значної ролі до жовтневого перевороту. У вересні у севастопольській та євпаторійській організаціях налічувалося по 250 осіб, в інших – менше сотні, у деяких містах більшовиків не було зовсім. Лише 2-3 жовтня 1917 року в Сімферополі пройшла перша Губернська конференція, на якій був утворений Таврійський комітет РСДРП (б) і затверджений список кандидатів на Установчі Збори. Єдиною дієвою зброєю більшовиків у цей момент були агітатори, які щодня закликали до повалення Тимчасового уряду.
Та й після того, як більшовики стали фактично правлячою партією, число їх у Криму було невелике. До другої конференції 23-24 листопада налічувався лише 1871 член партії.
Реакція на жовтневий переворот в Криму
У ніч з 25 на 26 жовтня 1917 року більшовики заарештували частину Тимчасового уряду і оголосили про перехід всієї влади в країні в руки рад на чолі з Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом. Вже вранці 26 жовтня в Криму отримали звістку про події в Петрограді.
Реакція на переворот на півострові в цілому була негативною
Реакція на переворот на півострові в цілому була негативною. Сімферопольський совдеп 27 жовтня виніс рішення, що захоплення влади більшовиками у даний момент є «божевільною злочинною авантюрою». У Феодосійському совдепі прийняли резолюцію, яка засуджує повстання і вказує на неможливість передачі влади в руки рад. Різко проти виступив відкритий того ж дня З'їзд селянських депутатів, вважаючи
«злочинним повстання більшовиків проти Тимчасового уряду, і в їхній спробі насильно захопити владу перед самим Установчими Зборами бачить неправе бажання незначної меншини нав'язати свою волю всьому трудовому народу і вбачає у ньому загрозу долям Росії та сподіванням селянства».
Ялтинська рада випустила відозву: «купка анархістів-комуністів на чолі із Леніним, Зинов’євим та іншими, рухомими непомірним честолюбством і жагою влади, підтримана явними і таємними агентами німецького штабу і чорносотенними організаціями Петрограда, за допомогою обману, брехні і зради потягла частину Петроградського гарнізону і робітників на шлях збройного повстання проти революційного уряду і рад солдатських, робітників і селянських депутатів».
Розбрід і хитання мали місце у Севастополі. Там 26 жовтня совдеп висловився на підтримку переходу влади до Рад «у центрі і у Севастополі» (тобто оголосив себе міською владою). Але вже наступного дня, незважаючи на багатолюдну маніфестацію під гаслами «Хай живе соціалістична революція!», «Вся влада Радам!», виконком заявив, що «переходу влади до Рад у всеросійському масштабі вони не визнають» і розпорядженням більшовицького уряду підкорятися відмовляються.
Велика частина профспілок засудила переворот
Велика частина профспілок засудила переворот. Екіпажі кораблів в думках розійшлися, так що командувач флотом Олександр Немітц наказав аж до з'ясування обстановки «виконувати тільки розпорядження Чорноморського Центрофлоту». Сам Центрофлот 30 жовтня виступив за ради, але до моменту передачі ними влади Установчим Зборам.
Навіть євпаторійський комітет більшовиків 28 жовтня ухвалив резолюцію про «передчасність повстання пролетаріату і захоплення влади». Того ж дня екстрене об'єднане засідання всіх полкових комітетів Сімферопольського гарнізону вирішило «не допускати виступів ані справа, ані зліва», тобто дотримуватися нейтралітету і не підтримувати ані уряд, ані більшовиків.
Більшовики знайшли вихід у вербуванні добровольців. 29 жовтня 600 матросів із Севастополя під червоним прапором висунулися до Мелітополя для боротьби із тамтешніми офіцерами. У Криму фактично почалася громадянська війна, хоча цього ще ніхто не зрозумів.
Комітет порятунку, Революційний штаб, Загальночорноморський з'їзд
27 жовтня 1917 року в Сімферополі відбулося перше засідання нового революційного органу, заснованого днем раніше зборами представників громадських і революційних організацій, – Губернського революційного комітету з 45 членів. У його резолюції говорилося: «зібрання засуджуює спробу насильницького захоплення влади з боку більшовиків Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів. Спроба ця є злочинною авантюрою, що може загальмувати своєчасне скликання Установчих Зборів». Кримськотатарські представники зажадали відсторонення від посади комісара Миколи Богданова і, не отримавши згоди, залишили засідання. Разом із ними з губревкому вийшли представники українців і севастопольські моряки. Наступного дня орган був перейменований на Губернський комітет порятунку батьківщини і революції.
30 жовтня Мусвиконком утворив Революційний штаб, до якого увійшли представники кримськотатарського піхотного батальйону, Кримського кінного полку, українських організацій і матросів лінкора «Воля». Головою штабу призначений Джафер Сейдамет. Вирішено у двотижневий термін сформувати вільну дружину в допомогу міліції, на що асигнувати 7000 рублів.
31 жовтня на першому засіданні Революційного штабу представники Сімферопольського совдепу запропонували злити штаб з Комітетом порятунку, а більшовики – закрити несоціалістичні газети, реквізувати автотранспорт для агітації та захопити пошту і телеграф у свої руки. Пропозиція була відхилена, після чого більшовики залишили засідання.
На надзвичайному засіданні губернських земських зборів було вирішено підтримати Тимчасовий уряд, більшовицький переворот вважати «зрадою Батьківщини», а зміну влади – неприпустимою
1 листопада 1917 року в Сімферополі відкрився губернський з'їзд профспілок, який ухвалив резолюцію: «уряд більшовиків, створений шляхом братовбивства і громадянської війни перед самими виборами до Установчих Зборів... нездатний вирішити основні завдання революції, бо заснований на ворожнечі та розбіжності всередині самої демократії, не користується визнанням всієї революційної демократії, є урядом однієї політичної партії і може триматися тільки терором і насильством. Влада повинна перейти до однорідного демократичного уряду, заснованого на угоді всіх соціалістичних партій; громадянська війна і кровопролиття мають бути негайно припинені, проклята ворожнеча всередині демократії має бути закінчена».
Того ж дня на надзвичайному засіданні губернських земських зборів було вирішено підтримати Тимчасовий уряд, більшовицький переворот вважати «зрадою Батьківщини», а зміну влади – неприпустимою.
2 листопада Комітет порятунку випустив відозву до населення, яка засуджувала захоплення влади більшовиками і закликала згуртуватися для боротьби із анархією. Мусвиконком знову пред'явив вимогу про відставку Богданова, земські збори висловили йому підтримку, але вже 4 листопада він фактично залишив посаду, передавши справи заступнику.
6 листопада Революційний штаб запропонував замінити одного губернського комісара колегією з трьох (одним з яких мав стати кримський татарин), а також розпустив губернський військкомат і взяв на себе його функції.
З'їзд 9 голосами проти 7 оголосив жовтневий переворот «злочинною авантюрою»
З 6 по 19 листопада 1917 року у Севастополі проходив I Загальночорноморський з'їзд, на якому були присутні 88 делегатів (67 з правом вирішального голосу і 21 – дорадчого), з яких есерів було 27, 22 більшовиків, 17 українських есерів, 16 безпартійних і 6 меншовиків. Після запеклої суперечки З'їзд ухвалив резолюцію про підтримку радянської влади і обрав більшовика головним комісаром флоту.
11 листопада до Сімферополя прибув перший ескадрон Кримського кінного полку. Це різко посилило позиції Мусвиконкому, і того ж дня він ухваиві рішення скликати нараду представників усіх національностей для обговорення питання про автономію Криму.
16-17 листопада пройшов Губернський з'їзд рад – майже без більшовиків. З'їзд 9 голосами проти 7 оголосив жовтневий переворот «злочинною авантюрою» і наголосив на необхідності передачі влади «Таврійському з'їзду представників міських дум, земств, демократичних і національних організацій».
Українізація
Падіння Тимчасового уряду відкрило вікно можливостей для продовження українізації.
Ще 25 жовтня Чорноморський український військовий комітет відправив до Петрограда телеграму, в якій вимагав від центрального уряду звільнити вищих офіцерів і комісарів, яких той призначив флоту без узгодження із Генеральним секретаріатом і Чорноморським українським комітетом у Києві. У разі невиконання вимог матроси-українці погрожували відмовитися підкорятися розпорядженням зі столиці.
2 листопада команда лінкора «Георгій Побідоносець» ухвалила резолюцію із визнанням влади в Україні в особі Української Центральної Ради, «вважаючи її дії справедливими і законними».
Крейсер «Пам'ять Меркурія» відмовився спускати синьо-жовтий прапор
Центральна Рада 7 листопада Третім Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки. Її територія включала і три материкових повіти Таврійської губернії.
12 листопада у Севастополі урочисто відзначили цю подію – з парадом, молебнем в соборі та підйомом українських прапорів на більшості кораблів. А крейсер «Пам'ять Меркурія» взагалі відмовився спускати синьо-жовтий прапор. 200 незгодних членів екіпажу покинули корабель, а 16 листопада в командування крейсером вступив капітан-українець. І хоча 14 листопада в Севастопольській раді вирішили, що піднімати українські прапори до Всеросійського з'їзду моряків не можна, а на обговоренні 14-15 листопада на Загальночорноморському з'їзді українізацію підтримали лише двома резолюціями з 13, «Пам'ять Меркурія» залишився кораблем УНР.
Однак більшість кримських організацій виступили проти включення Північної Таврії до складу України. Сімферопольський совдеп 12 листопада заявив, що «питання політичної автономії націй можуть бути вирішені тільки Установчими зборами... не вважаємо можливим приєднання трьох повітів Таврійської губернії до Української Республіки без опитування населення». 14 листопада аналогічне рішення ухвалила Губернська земська управа. Однозначну підтримку Києву висловив лише українсько-кримськотатарський революційний штаб. З 15 по 18 листопада тривали скликані Укргубвиконкомом збори представників усіх революційно-демократичних, громадських і національних організацій і політичних партій, на яких всі, крім делегатів від більшовиків і Мусвиконкому, відмовили в підтримці УНР.
Під час Загальночорноморського з'їзду на вимогу українського комітету обговорювалося питання про відправку на допомогу Центральній Раді збройного загону. Рішення про відправку було прийнято 42 голосами проти 27, і 9 листопада майже 700 українських матросів з кулеметами відбули до Києва. Історія окремого морського куреня імені Сагайдачного заслуговує власної статті – але вже зараз зрозуміло, що це рішення було катастрофічним. Київ від більшовиків курінь не врятував, зате з Севастополя напередодні грізних випробувань поїхали дисципліновані, озброєні та вмотивовані військові-українці.
Хто знає, чи не вдалося їм дати відсіч більшовикам, залишися вони у місті?
Далі буде.
