Українська демократія та російська гра у «кримський референдум»

Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії

Крим.Реалії продовжують публікувати цикл статей Миколи Семени про політичні та соціально-економічні процеси 90-х років ХХ століття, що призвели до розпаду СРСР, і, відповідно, позначилися на подальшій долі Криму. Зокрема, серед інших побачили світ матеріали «Грудень 1991, Алма-Ата. День, коли помер СРСР» та «Крим, «радянська матриця» та яскравий спалах незалежної журналістики».

Днями у Криму відбулася пресконференція за участі дійових осіб та очевидців процесів розпаду СРСР. Свої досить цікаві висновки зробили член Комітету Ради Федерації Росії з міжнародних справ, сенатор від Криму Сергій Цеков та заступник директора Центрального музею Тавриди, депутат Верховної Ради Криму першого скликання (1990 – 1994 рр.) Сергій Єфімов.

Їхня розмова була представлена як аналіз процесів, хоча насправді в ній переважали маніпуляції та пропаганда. Це тим більше зрозуміло, що Крим, так і залишаючись «уламком СРСР», сьогодні намагається вийти на перший план боротьби російських органів влади за повернення минулого. І Цеков, і Єфімов безпідставно виправдовували Росію та намагалися покласти провину на Україну. Візьмемо, наприклад, твердження, що «підписання главами України, Білорусі та Росії Біловезьких угод поставило жирну крапку в існуванні Радянської країни».

Насправді Сергій Цеков і Сергій Єфімов замовчують, що 12 червня 1990 року Верховною Радою РРФСР була ухвалена перша в СРСР декларація про суверенітет, а цей день згодом був встановлений як День незалежності Росії, пізніше перейменований на День Росії. Тобто Росія відокремилася від СРСР першою. І що після цього доводилося робити решті республік СРСР, який вже був, по суті, розвалений Росією?

Підписання Біловезьких угод було не жирною крапкою, лише етапом у розпаді СРСР. Крапка була поставлена в Алма-Аті 21 грудня 1991 року, саме тим, що розпад «спільної Батьківщини» схвалили всі 15 республік: 11 із них підписали договір про створення СНД, ніби сповільнювач, амортизатор розпаду, а чотири країни навіть в Алма-Ату не з'явилися. Тобто реальну ліквідацію держави підтримали всі республіки, що входили до неї, без винятку. Це ж як Центру (центральним органам влади СРСР – КР) треба було насолити республікам, щоб вони погодилися з його кончиною?

Сьогодні з міркувань Сергія Цекова, якому так і не вдалося у 90-ті роки відірвати Крим від України, стає страшно за долю півострова. Сергій Цеков каже: «Якби на початку 80-х років, коли була ще сильна влада, прийшли люди з прогресивними поглядами і їм дозволили провести реформування Радянського Союзу, можливо, все склалося інакше – вдало для країни. Подивіться на Китай – реформи відбуваються, а влада, коли треба, застосовує силу, незважаючи ні на що. А в нас почали грати в демократію, республіки одразу відчули слабкість Центру і стали боротися за самостійність».

Насправді саме так і було. Разом із Михайлом Горбачовим «прийшли люди з прогресивними поглядами», які оголосили перебудову, тобто справді розпочали реформування окостенілої країни, але ця країна, що складається з таких політиків, як Сергій Цеков, щосили чинила опір будь-якій реформі. Вони запровадили демократію, тобто ту форму правління, завдяки якій досягли успіхів багато країн світу. Але цю демократію Цеков називає «слабкістю Центру», він і зараз ще вважає, що Центр повинен був «застосувати силу, незважаючи ні на що». Але він забуває, що центр спробував це зробити, застосувавши саперні лопатки – і в Грузії, і в Прибалтиці. Але нічого не вийшло. Більше того, ДКПП теж «застосував силу, незважаючи ні на що» – до Москви ввели танки, від яких загинули 4 сміливці, які намагалися їх зупинити. До того ж, порівнювати СРСР і Китай просто некоректно, бо за всіма характеристиками це дуже різні країни.

Міркування Цекова показують, що він досі не розуміє, що демократія – це не слабкість, а навпаки, сильний, ефективний спосіб управління, але за однієї умови – якщо йому не протистоять танки. Танками можна зламати будь-яку демократію, а потім називати визвольні процеси «грою в демократію». Диктатори, котрі не зрозуміли сутності демократії, так і діють.

Досі Сергій Цеков не розуміє рушійних сил, завдяки яким зник СРСР. В одному випадку він каже, що «республіки прагнули самостійності», і це дійсно так, тому що центр показав свою неспроможність. Тепер він каже: «Ними керувала звичайна жадібність. Та сама Україна, маючи величезний економічний потенціал, не хотіла ні з ким ділитися, адже її економіку створював увесь Радянський Союз».

А чому Україна мала ділитися, а Росія – ні? Економіку РРФСР створював не весь Союз? А скільки всього майна було вивезено із союзних республік до Росії та осіло там? Візьмемо простий приклад. Першим газопроводом від українських родовищ газу була труба на Москву. Столиця СРСР і РРФСР та інші її регіони вже тоді, коли газу не було навіть у Києві, споживали українські ресурси за копійки. А тепер російський президент зібрався продавати нам газ утридорога і шукає можливості взагалі позбавити Україну газу.

Інший приклад: розробка північних родовищ газу та нафти в Росії відбувалася здебільшого за участі українських фахівців, українських технологій та за рахунок шкоди українським родовищам. А зараз Росія не може встановити прийнятні ціни на нафту для України.

До того ж Україна справді ділилася майном – із країни вивезли до Росії або знищили ядерну зброю величезної вартості. Росія підписала Будапештський меморандум про те, що охоронятиме територіальну цілісність України. І що з того вийшло?

І найважливіше: Сергій Цеков та Сергій Єфімов оскаржують підсумки українського референдуму щодо незалежності України.

«Підніжку поставили демократичні сили Криму. Вони говорили, мовляв, це не наше питання, тим самим нівелюючи електоральний настрій кримчан. У результаті за «незалежність» нібито проголосувало 54% населення півострова та 57% севастопольців. На ці дані деякі українські та західні політики зараз із задоволенням посилаються. А якби була серйозна спрямовуюча сила, кримчани б проголосували проти незалежності України», – каже Цеков.

Він нарікає: «Якби кримчани були активнішими, результати голосування виглядали зовсім по-іншому. Всі тодішні депутати Криму та Севастополя проголосували «за», всі комуністи у Верховній Раді України теж сказали «так». З цієї причини я розпрощався зі своїм партквитком...»

Насправді Цеков здав свій партквиток тому, що розумів: якщо він залишиться в КПРС, його не оберуть ні депутатом, ні поготів спікером.

Сергій Єфімов високий результат голосування за Україну на референдумі сьогодні пояснює тим, що «важливу роль відіграло керівництво Чорноморського флоту – військовослужбовці голосували так, як їм було наказано». Хто міг «веліти» російському флоту голосувати за Україну, при тому, що адмірали Ігор Касатонов та Едуард Балтін наполягали на російській приналежності всього Чорноморського флоту, Єфімов замовчує.

Втім, піддавати сумніву підсумки українського референдуму їм сьогодні дуже треба, тому що цим вони хочуть підтвердити сфальшований висновок: «Україна, яка поглинула Крим, не дала нам скористатися своїми правами… Однак завдяки нашій декларації сьогодні можна легко довести, що «незалежна», по суті, анексувала півострів».

Я розумію настрої російських діячів: Україна успішно провела свій референдум про долю цілої країни, а Росія організувала свій маленький «референдум» у Криму в 2014 році, і вийшов фейк, який ніхто у світі не визнає. Прикро, звичайно. Але що ж поробиш, це і є українська демократія, а не російська гра у «народне волевиявлення».

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції