Стеження, «профілактичні бесіди», погрози та арешти. До всіх атрибутів роботи журналістів у Криму у 2020 році додався коронавірус і пов'язані з ним обмеження. Чим запам'ятався 2020 рік у сфері свободи слова на окупованому півострові ‒ у цьому матеріалі.
Немає в'їзду ‒ немає проблеми
У 2020-му закінчилася кримська епопея для одного з небагатьох українських журналістів, які регулярно їздили на півострів, ‒ Тараса Ібрагімова. 18 січня він знову їхав до Криму, але російські прикордонники повідомили без чіткого пояснення причин, що йому заборонений в'їзд на 34 роки. Тарас Ібрагімов став щонайменше четвертим українським журналістом після Анастасії Рінгіс, Олени Савчук та Аліни Смутко у списку тих, кому заборонили в'їзд на кримському кордоні.
За чотири роки відряджень Ібрагімов став своєрідним рекордсменом за кількістю затримань ‒ тричі його доставляли для бесід у Центр з протидії екстремізму та поліцію. Вперше його затримали разом із активістами «Кримської солідарності» під Центром протидії екстремізму, куди люди прийшли підтримати заарештованого громадянського журналіста Ремзі Бекірова. Вдруге журналіста доставили у Центр «Е» під час висвітлення масових затримань на Центральному ринку Сімферополя. Втретє – разом з адвокатом Емілем Курбедіновим під час пошуків викраденого співробітниками ФСБ Ріната Параламова. А у травні під Київським районним судом Сімферополя відбулося четверте затримання, після якого журналіста привезли у федеральну міграційну службу для складання адмінпротоколу за порушення правил перебування на території Росії.
Усім залишатися вдома
Можливо, перелік порушень у сфері свободи слова у 2020 році був би довшим, якби не «драконівські» обмеження, запроваджені 17 березня кримським урядом під час так званого «режиму підвищеної готовності» для запобігання поширенню нової коронавірусної інфекції. У період із 3 до 14 квітня під приводом безпеки будь-яким журналістам і блогерам поряд з іншими громадянами було заборонено залишати місце проживання та виконувати свою професійну діяльність. Будь-яким, окрім працівників АНО «Телерадіокомпанія «Крым», підконтрольної уряду півострова.
Утім, як виявилося, попри формальну заборону, журналісти видань, лояльних до місцевої та кремлівської влади, мали можливість безперешкодно продовжувати свою діяльність. Більш того, будучи порушниками указу, навіть здійснювали зі співробітниками поліції спільні рейди в пошуках порушників указу. Тим часом фрілансери, блогери та громадянські журналісти, які не мають офіційного статусу журналістів і можливості оформляти редакційні завдання, змушені були залишатися вдома до 18 травня, коли були пом'якшені умови самоізоляції для всіх кримчан.
Ще одним помітним трендом стало використання ситуації з пандемією як зручного приводу вплинути на редакційну політику місцевих видань. Щоправда, в публічну площину винесли цей факт тільки в Феодосії, де всім виданням, незалежно від форми власності, надійшло розпорядження всі матеріали, пов'язані з новою коронавірусною інфекцією, в обов'язковому порядку узгоджувати з міською адміністрацією. Та й то розголошення цього факту відбулося тільки через конфлікт між власником видання та головою адміністрації. Чи приходили аналогічні приписи місцевим виданням в інших містах, залишається тільки здогадуватися.
Профілактичне залякування
Декілька громадянських журналістів у 2020-му зіткнулися з «профілактичними» заходами: працівники прокуратури та поліції оголошували їм попередження про неприпустимість екстремістських дій. Зокрема, поліція прийшла до активістки та громадянської журналістки Ельмаз Акімової.
Ці попередження загалом розцінюю як спробу тискуЕльмаз Акімова
За словами Акімової, візит був пов'язаний з акцією «Марш гідності», яка була запланована на 3 травня. «У списку також були можливі заходи до 18 травня ‒ Дня пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу. Ці попередження загалом розцінюю як спробу тиску», ‒ говорила Акімова.
З аналогічними попередженнями приходили й до активістки громадської ініціативи «Кримська солідарність» Лутфіє Зудієвої. Свою увагу вони пояснили тим, що вона може організувати інформаційний супровід масових заходів силами інформаційних каналів «Кримської солідарності». Зудієва оскаржила дії силовиків у суді, вимагаючи пояснити, на якій підставі вони вирішили, що вона планує якісь екстремістські дії.
Ніяких доказів, які пояснюють вручення застережень, представники МВС надати не змогли. Попри це, в районному, а потім і в Верховному суді Криму дії силовиків визнали правомірними. «У суді я говорила, що не можна ставити знак рівності між екстремістською діяльністю, антигромадською діяльністю та роботою журналіста», ‒ сказала Лутфіє Зудієва після засідання.
Утім, «профілактували» не лише кримських татар. З 7 листопада перестала оновлюватися стрічка досить популярного на півострові Telegram-каналу «Zorro из Крыма». Цей канал був проросійським, але досить часто там з'являлася компроментуюча інформація і навіть документи про діяльність кримських чиновників. На початок осені канал мав понад чотири тисячі підписників.
Ми закликаємо всіх зупинитися, озирнутися і подумати, де точка неповернення. Якщо ви до неї не дійшли, то вам пощастилоTelegram-канал «Zorro из Крыма»
24 листопада на каналі з'явилося наступне повідомлення: «Telegram не такий безпечний, як про нього думають. У нашій країні неможливо анонімно поливати брудом людей. Рано чи пізно всі канали з плітками та жовтизною у Криму зіткнуться з тим же, що й ми. Два тижні тому нас розсекретили, виявили й... провели виховну роботу. Дякую колегам, могло бути набагато гірше! Ми вибачаємося перед усіма, чия репутація постраждала через наш канал, а також їхніми колегами, родичами і друзями. Ми щиро розкаюємось через скоєне». Також автори закликали колег винести урок з їхнього досвіду. «Ми закликаємо всіх зупинитися, озирнутися і подумати, де точка неповернення. Якщо ви до неї не дійшли, то вам пощастило й у вас ще є час», ‒ йшлося в повідомленні. З того часу Telegram-канал перестав функціонувати.
Не стій біля пікету
Досить поширена в останні роки на території сусідньої Росії практика, коли журналістів, які висвітлюють несанкціоновані масові заходи, притягують до відповідальності як учасників таких заходів, дуже посилилася і у 2020 році в Криму. Наприклад, 29 жовтня кримські поліцейські провели обшуки в будинках трьох проросійських активістів – Сергія Акімова, Сергія Васильєва та Іллі Большедворова. Потім на них були складені адміністративні протоколи за несанкціоновані масові заходи.
Приводом стало проведення у вересні одиночних пікетів під будівлями кримського парламенту та Ради міністрів. При цьому Большедворов стверджує, що не брав участі в пікетах, а знімав пікетників, однак разом із ними був визнаний винним і оштрафований на 20 тисяч рублів.
Схожий випадок стався у відношенні стримера «Кримської солідарності» Вілена Темер'янова, якого 28 грудня співробітники поліції затримали біля його будинку та примусово одвезли до суду для розгляду адміністративної справи, пов'язаної з його участю в несанкціонованому масовому заході. Йдеться про події 3-го листопада під Кримським гарнізонним судом, де зібралися люди для підтримки фігурантів красногвардійської «справи Хізб ут-Тахрір».
Для співробітників поліції, наскільки я розумію, журналісти ‒ це ворогиВілен Темер'янов
Сам Темер'янов стверджує, що силовики бачили його документи журналіста та редакційне завдання. «Співробітники поліції знали, чому я там перебуваю, бачили моє редакційне завдання, однак вони все це проігнорували. Це не що інше, як тиск на журналістів, які доносять інформацію людям. Для співробітників поліції, наскільки я розумію, журналісти ‒ це вороги», ‒ сказав Вілен Темер'янов. До речі, суд першої інстанції несподівано став на бік громадянського журналіста і в останній робочий день року ухвалив припинити адміністративне провадження.
Бий своїх, щоб чужі боялися
Атмосферу страху упродовж року неухильно підтримували й у лавах журналістів урядових або проурядових видань Криму. Так, наприклад, на початку року стало відомо, що секретар Кримського відділення Спілки журналістів Росії Денис Симоненко став фігурантом кримінальної справи. Примітно, що після розголосу цієї історії, з сайту мирового суду зникли відомості про перебіг розгляду його справи.
У лютому без пояснення причин пішов у відставку генеральний директор підконтрольного уряду кримськотатарського телеканалу «Миллет» Ервін Мусаєв, а потім з'явилася інформація про масове звільнення співробітників відділу новин. Це стало продовженням тенденції кінця 2019 року, коли з «Кримського інформаційного агентства» без пояснення причин звільнилася редакторка Ольга Леонова та з десяток її колег. У липні на телеканалі «Миллет» відбулися обшуки. А в листопаді також стало відомо про звільнення з топменеджменту цієї телекомпанії дочки кримського муфтія Зеніфе Аблаєвої. За непідтвердженою, але широко відомою в колах професійних журналістів інформацією, усі події на телеканалі «Миллет» пов'язані з процесом перепідпорядкування цього телеканалу міністерству інформаційної політики Криму та заміною людей, близьких до депутата Державної думи Руслана Бальбека.
Ще одним показовим фактом у лояльному до російської влади журналістському товаристві стало затримання й арешт ялтинського журналіста Сергія Сардика. Увечері 19 листопада в Ялті відбувся суд, який призначив журналісту три доби адмінарешту за «дрібне хуліганство», після чого його відвезли в Саки для відбування покарання. Причиною переслідування, зі слів Сардика, послужила особиста критика на адресу заступника голови Ялтинської міської адміністрації Станіслава Шапортова. Буквально за три тижні до свого арешту Сардико говорив, що ніякої небезпеки переслідування журналістам на півострові немає. «Ситуація безпечна, все спокійно. Небезпека існує лише з боку екстремістів», ‒ стверджував ялтинський журналіст.
Переплутав із пропагандою
На особливу увагу заслуговують висловлювання про свободу слова та журналістику перших осіб підконтрольної Кремлю влади на півострові. У минулі роки від них звучало, що «в Криму надлишково багато свободи слова» і що «журналісти ‒ це вороги». У 2020-му російський глава Криму Сергій Аксенов сказав: «Якісна та професійна журналістика ‒ найнадійніший «щит», здатний захистити ідеологічний каркас суспільства від ворожих спроб переписати факти та спотворити дійсність».
Тобто місцеві чиновники, як і раніше розглядають журналістику лише як інструмент пропаганди для захисту від «ворогів». З огляду на це, в їхньому уявленні кожен, хто навіть трішки не вписується в означений формат «щита», а вже тим більше громадянський чи незалежний журналіст ‒ це і є екстреміст.
Заборона українським журналістам на в'їзд до Криму і Росії
Після анексії Криму в 2014 році російські силовики заборонили в'їзд на півострів і в Росію кільком українським журналістам.
Так, в лютому 2016 року співробітники російської ФСБ заборонили в'їзд до Криму до 2020 року журналістці «Української правди» Анастасії Рінгіс. Згідно з документом, який вручили журналістці російські силовики, її вважають «такою, що загрожує безпеці Росії».
У листопаді 2018 року російська ФСБ до 2028 року заборонила українській журналістці, яка співпрацювала з Крим.Реалії, Олені Савчук в'їжджати до Криму і в сусідню Росію. Їй заборонили в'їзд згідно з пунктом 1 частини 1 статі 27 Федерального закону про порядок в'їзду і виїзду з Росії («З метою забезпечення обороноздатності чи безпеки держави або громадського порядку, або захисту здоров'я населення»).
У лютому 2019 року фотографу Аліні Смутко, яка співпрацювала з Крим.Реалії, за тією ж статтею заборонили в'їзд до анексованого Росією Криму до 2028 року.
У січні 2019 року українському журналісту Тарасу Ібрагімову, який співпрацює з редакцією Крим.Реалії, прикордонники російської ФСБ заборонили в'їзд на територію Росії та анексованого нею Криму до кінця травня 2054 року. За словами журналіста, чіткого пояснення, з чим пов'язана заборона, ні в постанові, ні усно йому не надали.
Журналісти пов'язують такі дії російських силовиків зі своєю професійною діяльністю. Олена Савчук, Аліна Смутко, Тарас Ібрагімов регулярно висвітлювали, зокрема, переслідування кримськотатарських і українських активістів у Криму.
Українські правозахисники вважають такі заборони тиском на журналістів у Криму. Вони неодноразово закликали світове співтовариство посилити тиск на Росію, для того щоб вона припинила утиски свободи слова на анексованому півострові.
