10 років війни: як жили та помирали бойовики угруповань «ЛНР» і «ДНР» (фотогалерея)
Олег Попов (1972–2023)
Народився в Луганській області. Був так званим «депутатом» проросійського окупаційного псевдопарламенту на захопленій частині Луганщини. До того – керував бізнесом з виробництва трикотажних виробів.
У вересні 2022 року з'явилися фейкові повідомлення про його «вбивство». Пізніше російські та підконтрольні місцевій окупаційній владі ЗМІ повідомили, що це була «оперативна гра», нібито націлена на розкриття замахів.
У грудні Олег Попов загинув у центрі Луганська внаслідок підриву бомби, захованої в його машині. Російські ЗМІ звинуватили у його смерті «українську групу вбивць». Українська влада офіційно не коментувала свою причетність до загибелі Попова, проте державне агентство «Укрінформ» з посиланням на анонімне джерело в українських силових структурах повідомило, що Попова ліквідувала СБУ
Михайло Філіпоненко (1975–2023)
Народився в Луганській області. Працював шахтарем, займався будівельним бізнесом. У 2014 році долучився до підконтрольних Кремлю збройних формувань і воював на їхньому боці, через три роки очолив окупаційну міліцію.
У 2023 році Філіпоненко став так званим «депутатом» окупаційного псевдопарламенту. У такому статусі він пробув два місяці, а потім також загинув від підриву вибухового пристрою у власному автомобілі. ГУР Міноборони України заявило про свою причетність до ліквідації Михайла Філіпоненка. У відомстві повідомили, що реалізували цю операцію «спільно з представниками руху опору»
Олександр Захарченко (1976–2018)
Колишній бізнесмен, народжений у Донецьку в сім’ї етнічного українця та росіянки, одним з перших став на бік російських гібридних сил зі зброєю в руках. Він очолював групу бойовиків, що захоплювали Донецьку міську адміністрацію, закликав до виходу Донецької області зі складу України і повернення «великої країни, яку називали СРСР». Був ватажком всього угруповання «ДНР».
У серпні 2018 року Захарченко загинув у кафе «Сепар» в Донецьку від бомби, яка була захована на вході в заклад і дистанційно підірвана. Також загинув його охоронець.
Проросійська окупаційна влада заявила, що Захарченка вбили «українські диверсанти», а в СБУ підрив ватажка «ДНР» пояснили «міжусобними війнами між терористами, які не можуть поділити владу, гроші і решта»
Михайло Толстих (1980–2017)
Толстих був відомий під псевдо «Гіві». Народився в Донецькій області. Наприкінці 1990-х років відслужив два роки строкової служби в ЗСУ. До того, як долучитися до угруповання проросійських бойовиків, працював охоронцем у супермаркеті та водієм.
У 2015 році «Гіві» очолив батальйон «Сомалі». Його так назвали через те, що нібито вдягнені у лахміття бойовики батальйону були схожі на «сомалійських піратів». Толстих брав участь у боях за ДАП, і в той період у мережі з'явилося відео зі знущанням «Гіві» над українськими військовополоненими.
У лютому 2017 року «Гіві» був убитий термобаричним снарядом, запущеним у вікно його кабінету в Донецьку. В угрупованні «ДНР» звинуватили у вбивстві Толстих «українських диверсантів». Українські силові структури не підтверджували і не заперечували свою причетність
Валерій Болотов, посередині (1970–2017)
Народився в Росії, служив у радянській армії. Працював шахтарем на Луганщині. У квітні 2014 року став ватажком угруповання «ЛНР», та вже в серпні того ж року пішов у відставку нібито «через розбіжності з керівництвом».
У січні 2017 року Болотов помер у себе вдома в Москві після зустрічі з двома чоловіками за кавою. За словами його вдови, Болотову стало зле одразу після зустрічі, а за кілька годин до смерті він не раз повторив: «Навіщо я випив ту каву?»
Чоловік праворуч від Болотова на фото – Геннадій Ципкалов, який помер за невідомих обставин незадовго до смерті Болотова
Геннадій Ципкалов (1973–2016)
Народився в Ростовській області Росії. У ранньому дитинстві разом із родиною переїхав до Луганської області. Там він жив та працював на різних роботах, зокрема водієм вантажівки.
Ципкалов був «правою рукою» Валерія Болотова і виконував його обов'язки, коли той отримав поранення у боях. За деякими даними, українська сторона вважала Ципкалова одним із найбільш розумних проросійських бойовиків, який дотримав свого слова, коли було погоджено припинення вогню.
У вересні 2016 року Ципкалова затримали за підозрою у спробі повалення проросійської окупаційної влади на захопленій частині Луганщини. Він помер у камері, в якій його ув'язнили бойовики. В угрупованні «ЛНР» заявили, що Ципкалов повісився, «усвідомивши глибину своїх злочинних дій»
Євген Жилін (1976–2016)
Народився та жив у Харкові, працював в українській міліції, а згодом відкрив бійцівський клуб «Оплот». Під час заворушень у 2014 році Жилін зібрав групу людей зі свого клубу для нападу на проукраїнських мітингарів у Харкові, був звинувачений у викраденні та катуваннях людей.
Він провів один день в статусі «президента» проросійського угруповання, яке називало себе «Харківська народна республіка», а потім втік до Москви, коли спроба російських гібридних сил окупувати Харків провалилася.
У вересні 2016 року Жилін обідав із другом у московському ресторані. Несподівано з-за сусіднього столика піднявся чоловік, як його описав Слідком РФ, «з накладними вусами, у спортивних окулярах із жовтим антибліковим склом та панамці», який застрелив Жиліна та його супутника, а потім миттєво втік
Арсеній Павлов (1983–2016)
Павлов був відомий за псевдо «Моторола». Народився в Росії. Працював на автомийці в Ростові-на-Дону. Воювати в Україну приїхав у 2014 році і прославився нещадністю та схильністю до сумбурних дій: хизувався, що стратив 15 українських полонених, а також був знятий на відео, коли обстрілював гранатами випадкові будівлі нібито з метою, як він казав, «розбудити» жителів.
У жовтні 2016 року Павлов загинув від підриву вибухового пристрою в ліфті донецької багатоповерхівки, де він жив. В угрупованні «ДНР» заявили, що вбивство здійснила «українська ДРГ». Тогочасний речник МВС України Артем Шевченко написав у фейсбуці, що «Моторола» був знищений «своїми ж спільниками з людиноненависницького терористичного інтернаціоналу». За інформацією журналіста Юрія Бутусова, за ліквідацією Павлова стоїть СБУ
Олексій Мозговий (1975–2015)
Народився в Луганській області. Деякий час служив у ЗСУ. В угрупованні «ЛНР» очолював батальйон «Привид», який входив до складу окупаційної міліції на Луганщині.
Мозговий відкрито критикував деяких членів проросійського окупаційного «керівництва» та обіцяв «заарештовувати» жінок, які відвідують ресторани та кафе. У 2014 році головував на так званому «народному трибуналі», який засудив ймовірного ґвалтівника до страти на очах у матері обвинуваченого.
У березні 2015 року Мозговий пережив замах на нього, коли їхав в автомобілі під Луганськом. Через два місяці колона з автомобілів, де був і Мозговий, потрапила у схожу засідку – спочатку його машину підірвали за допомогою вибухового пристрою, а потім обстріляли з кулеметів. Ці деталі тоді оприлюднили підконтрольні бойовикам місцеві ЗМІ. Мозговий і ще шестеро людей загинули
Олександр Бєднов (1969–2015)
Народився в Луганську. За радянських часів був спецпризначенцем, а після розпаду СРСР служив у Міністерстві внутрішніх справ України. У 2014 році Бєднов створив групу «Бетмен», яка патрулювала Луганськ як окупаційна міліція. Певний час був так званим «міністром» псевдоміністерства оборони окупованої частини Луганщини.
У січні 2015 року недалеко від селища Георгіївка на Луганщині броньований кортеж Бєднова був розстріляний з реактивних гранатометів. Крім нього, загинули ще п'ятеро бойовиків. На офіційній сторінці батальйону «Бетмен» у мережі «ВКонтакте» з'явилася заява, що «у вбивстві шести осіб підозрюють командира ПВК «Вагнера, найнятого Плотницьким». Незабаром місцева окупаційна влада заявила, що Бєднов загинув під час опору арешту – нібито його розшукували за звинуваченням у викраденні та катуванні місцевих жителів
У Донецьку встановили кілька меморіалів вбитим ватажкам проросійських збройних формувань. На цій світлині від жовтня 2020 року бойовики віддають честь біля пам'ятника Арсенію Павлову.
Праворуч від меморіалу Павлову – пам'ятники бойовику Михайлу Толстих і співаку Йосипу Кобзону, який підтримував російські гібридні сили на Донбасі аж до своєї смерті в 2018 році