Революція пожирає своїх дітей. Про це вам скаже будь-який історик, у загальних рисах знайомий із центральними сюжетами політичного життя Європи останніх століть. Щоправда, мало хто звертає увагу на той факт, що контрреволюція в більшості випадків займається рівно тим саме.
Незалежно від того, чи вважати, наприклад, Сергія Аксьонова слідом за авторами гучного фантастичного блокбастера «Крим. Шлях на Батьківщину» новим команданте Че Геварою чи найзвичайнісіньким гангстером з 90-х, який волею випадку дірвався до влади, факт залишається фактом: Аксьонов та його соратники стали живими символами масштабного геополітичного процесу, який у кремлівської пропаганди зветься «русской весной». Саме їх «балакучі голови» були покликані, не гребуючи будь-якими пропагандистськими прийомами, виправдати окупацію Криму Росією в той момент, коли офіційні представники федерації воліли робити вигляд, що нічого не відбувається. Виходило не дуже, а тому все дійство від самого початку здавалося суцільним фарсом. З елементами трагедії, звичайно.
«Путінські соколи» несподівано в першу чергу для них самих злетіли дуже високо. Але закони історії невблаганні. Мавр зробив свою справу, мавр має піти
Умить місцева корумпована еліта, намертво пов'язана з партією вічно легітимного Януковича, і окремі політики навіть не другого, а третього ешелону, які звикли задовольнятися кровними крихтами на регіональних виборах, перетворилися на вершителів доль і агентів нового світового порядку. Користуючись унікальністю моменту і високою прихильністю кураторів у Москві, жменька авантюристів, чиї темні справи на півострові набули розголосу задовго до будь-якої революції, спорудила собі нерукотворний пам'ятник, який за рівнем гротескності можна порівняти хіба що з ленінським мавзолеєм. «Путінські соколи» несподівано в першу чергу для них самих злетіли дуже високо. Але закони історії невблаганні. Мавр зробив свою справу, мавр має піти.
Розумнішим за інших поки виявився колишній «народний мер» Севастополя Олексій Чалий. До речі, якщо вже у всій цій сумній кримській історії шукати революціонерів, то він якраз підходить під визначення найбільше. Для того, щоб з'явитися в Кремль підписувати за одним столом з Володимиром Путіним договір про приєднання Криму до Росії у звичайному светрі і навіть без піджака, потрібна неабияка сміливість, а точніше сказати – нахабство.
Чалий першим зрозумів, що краще вчасно піти з власної волі, а не чекати локального 1937-го
Так ось саме Чалий першим зрозумів, що краще вчасно піти з власної волі, а не чекати локального 1937-го. Олексій Михайлович майже відразу після завершення найбільш епічних подій спихнув із себе посаду виконувача обов'язків губернатора на могутні матроські плечі віце-адмірала Чорноморського флоту Сергія Меняйла, а не далі як 22 березня цього року подав заяву про відставку і з посади спікера севастопольської міськради.
Черга ще одного з найбільш знакових героїв подій дворічної давності – голови кримського парламенту і за сумісництвом керівника будівельної фірми «Консоль» Володимира Константинова – прийде, мабуть, найближчим часом. Принаймні про це може свідчити намір Константинова взяти участь в праймеріз «Єдиної Росії» напередодні виборів до Державної думи. Думки тут розділилися. Хтось вважає, що Константинова делікатно «попросили» звільнити насиджене містечко для надійніших колег, але є й ті, хто вбачає у заяві кримського спікера спробу замилити очі злостивцям і додатково підтримати рейтинги правлячої партії власним моральним авторитетом.
Порівняння путінського режиму зі сталінізмом, звісно, гарні як риторичний аргумент, але все ж поки не відображають дійсного стану справ. За Сталіна-Джугашвілі шансів уникнути терору в перспективі не було ні в кого, принаймні – з кола вищої номенклатури. Зараз акторам, які пристойно відпрацювали свої ролі, схоже, дають можливість покинути театр самостійно, зберігши при цьому обличчя і статки. Але є і ті, хто зіграв найважливішу партію, а з такими завжди складніше.
Голова окупаційної Ради міністрів Криму і одночасно центральний персонаж «возз'єднання» півострова з Росією Сергій Аксьонов розуміє, наскільки небезпечне його теперішє становище. «Готовий свою голову покласти на плаху», – зазначив «прем'єр» у контексті останнього візиту царя на свіжопридбані землі. Натомість російський президент Путін, зі свого боку, останнім часом теж висловлюється недвозначно: «Конкретна має бути людина, яку можна буде повісити, якщо вона не зробить нічого».
Цілком можливо, що і сам Аксьонов радий був би змотати вудочки і вирушити спокійно доживати свої дні в променях неминущої слави десь у Сочі, та ввірена відповідальність ніяк не дозволяє. Він – козирна карта, туз, якого вмілий шулер приберігає наостанок, але не може рано чи пізно не розміняти в рамках чергової «багатоходовочки». У будь-якому разі – «команданте» не позаздриш. Щоночі бачити уві сні блиск леза гільйотини над твоєю головою – сумнівне задоволення.
Максим Осадчук, кримчанин, політолог
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
