Незалежність півострова – солодка мрія для одних та липкий жах – для інших. У минулому були періоди, коли Крим перебував під владою сусідів, але були й часи існування самостійних кримських держав. У період революцій 1917-1921 рр. на півострові кілька разів проголошувалися окремі республіки, але тільки один раз місцева влада зробила спробу побудувати справжню незалежність – у період першого Кримського крайового уряду.
(Продовження, попередня частина тут)
1 травня 1918 року німецькі війська завершили заняття Криму, однак його політичне майбутнє залишалося невизначеним. Існували, щонайменше, сім різних варіантів статусу півострова: незалежна держава, частина держави німців-колоністів, частина Німеччини, частина України, частина червоної Росії, частина білої Росії, частина Туреччини. Проблема посилювалася тим, що і в самому Берліні між військовими та дипломатами тривала боротьба за вирішення «кримського питання». А оскільки Німеччині було невигідно управляти півостровом як окупованою територією (війська були потрібні на Західному фронті), то її влада тут спиралася на місцеві сили.
Ще 27 квітня був відроджений Таврійський губернський комісаріат і створена Рада представників урядових і громадських установ (Губернські земські збори) при ньому – вони претендували на статус тимчасової загальнокримської влади. Курултай відновив свою роботу 10 травня, а наступного дня до Криму повернувся Джафер Сейдамет. 18 травня Курултай оголосив себе тимчасовим кримським парламентом і обрав Сейдамета прем'єром.
Однак німецьке командування не влаштовувало таке «двовладдя», тим більше що панівні в земствах кадети орієнтувалися на відродження «великої Росії». Тому за його наполяганням почалися переговори про створення єдиного коаліційного уряду під загрозою в протилежному разі передати Крим Україні. Процес затягнувся через непоступливість сторін і закінчився нічим – 5 червня Курултай пішов на канікули.
Тоді німці повторили свою ставку на військових, як раніше – в Києві. 6 червня генерал Сулейман Сулькевич оголосив себе новим кримським прем'єром і приступив до формування кабінету. До 15 червня склад уряду виглядав так: міністр закордонних справ – Сейдамет; фінансів, промисловості, торгівлі та праці – Володимир Татищев; землеробства, крайових майна і постачань – німець Томас Рапп; шляхів сполучення, громадських робіт, пошт і телеграфів – Лев Фріман; т.в.о. міністра віросповідань і народної освіти – напівнімець-напіввірменин Володимир Налбандов.
25 червня був опублікований текст декларації Кримського крайового уряду, яка визначала устрій Кримського краю та основи його політики. У політичній сфері зберігалося законодавство Росії до більшовицького перевороту – із застереженням про його перегляд у разі необхідності.
Передбачалися вибори до органів місцевого самоврядування (на основі майнового цензу), а ось вибори законодавчого органу (Кримського парламенту або Кримського сейму) відкладалися на невизначений термін. Чинні земські збори всіх рівнів і міські думи розпускалися. Управи зберігали свої повноваження до проведення нових виборів. Усі звільнені після лютого 1917 року службовці могли повернутися на свої посади.
Державним оголошувався герб Таврійської губернії (візантійський орел із золотим православним хрестом на щиті), прапором – блакитне полотнище з гербом у верхньому кутку держака. Державною мовою залишалася російська, але офіційним статусом наділялися кримськотатарська і німецька.
Будь-який кримський мусульманин, де б він не проживав, за відповідного клопотання мав право на громадянство Криму
Запроваджувалося громадянство Криму (із 11 вересня). Громадянином краю, без розрізнення національного і релігійного, міг стати будь-хто, народжений на кримській землі, якщо він своєю працею утримував себе і свою сім'ю. Набути ж громадянство міг тільки приписаний до станів і товариств, службовець у державній або громадській установі, який проживає в Криму не менше трьох років і несуджений. Будь-який кримський мусульманин, де б він не проживав, за відповідного клопотання мав право на громадянство Криму. Передбачалося і подвійне громадянство.
Обмежувалася свобода друку і зборів, тимчасово запроваджувалася кримська цензура (на додачу до німецької). Усі партії, товариства та організації Криму (всього 357) зобов'язані були протягом місяця перереєструватися у МВС. Відроджувалася стара судова система.
В економічній сфері відновлювалося право приватної власності з поверненням реквізованого у дні більшовицького правління майна (або компенсацією за нього). Запроваджувалась свобода торгівлі (без права вивезення сільгосппродуктів, в першу чергу хліба, за межі Криму), але посилювалася боротьба зі спекуляцією. Легалізувалася торгівля спиртним, заборонена ще у березні 1917 року. Планувалося створення власної армії, розвиток мережі шосейних доріг і залізниць, курортної справи, а також випуск кримських грошових знаків (останнє було реалізовано вже за наступного крайового уряду).
При цьому «прокляті» питання, що занапастили імперію, як-от робітничо-селянське і національне, окремими розділами не вшанувалися. Утім, вільно функціонував Курултай, та й німецька меншина не була обмежена в діях – аж до спроб приєднати Крим до Німеччини. Ще вільнішим було релігійне життя, а держава (на чолі з мусульманином, до речі) будувалася на світських принципах.
Уряд стоїть твердо... на точці зору незалежності Криму надалі до вирішення цього питання на мирній конференціїСулейман Сулькевич
Якщо підсумувати, то в політичному сенсі, за словами самого Сулькевича, «уряд стоїть твердо... на точці зору незалежності Криму надалі до вирішення цього питання на мирній конференції». В економічному ж ситуація заморожувалася станом на літо 1917 року – з усіма вигодами для забезпечених і невигодами – для незаможних верств населення.
Зосередивши заготівлю хліба в своїх руках, уряд запровадив тверді закупівельні ціни, акцизи та мита. Доходи до 2 тисяч рублів не обкладалися податками. Біднякам передбачалися продовольчі пайки. Через нестачу готівки в хід були пущені державні зобов'язання. Мали місце інфляція і страйки, але вони не йшли у жодне порівняння із показниками минулого року. Безробіття взагалі виявилося незначним.
Однак мали місце виступи селян, які відмовлялися повертати розділену у 1917 році землю і віддавати поміщикам частину врожаю. 15 липня для боротьби із неплатниками були запроваджені військово-польові суди.
Репресії щодо більшовиків німці проводили помірно, розстрілюючи лише тих, хто переховував зброю. Більшість просто були ув'язнені в табори та пізніше відпущені.
Минуло всього два місяці з часу німецької окупації, а зовнішня сторона життя вже налагодилася зовсімВолодимир Оболенський
Навіть такий ненависник німців і особистий противник Сулькевича як голова губернського земства Володимир Оболенський був змушений відзначити, що «під владою залізної німецької руки життя, розбурхане революцією, починало приходити в норму, населення взялося за роботу, стало платити податки. Торгівля налагоджувалася, ціни росли помірно... минуло всього два місяці з часу німецької окупації, а зовнішня сторона життя вже налагодилася зовсім. Непомітно було жодних слідів анархії».
Витрачав гроші крайовий уряд і на музеї, і на виші, включаючи відкритий 14 жовтня Таврійський університет.
Але попри те, що в політичному сенсі період першого крайового уряду був найбільш спокійним і безнапасним, тоді ж проявилася і критична залежність Криму від України.
Німеччина не поспішала офіційно визнавати уряд Сулькевича, і в серпні до Берліна вирушили Татищев із Сейдаметом – за дипломатичними зв'язками та кредитом у 50 млн марок. Гроші ці були Криму життєво необхідні, тому що в липні Україна запровадила тотальну економічну блокаду півострова (про що детально поговоримо в наступному матеріалі) – і над кримчанами нависла загроза голоду.
Тим часом частина радикально налаштованих кримських татар передала до Берліна план відновлення Кримського ханства. Коли про це стало відомо 11 вересня, почалася урядова криза – у відставку пішли більшість міністрів.
Через протидію Німеччині не вдалося створити й повноцінну кримську армію, а лише прикордонні дивізіони. Самі ж німці не тільки вивозили хліб із Криму, а й грабували його промисловість – з одного тільки Севастополя було вивезено майна на 2,5 млрд рублів.
Саме влітку 1918 року стало остаточно зрозуміло, що незалежний Крим приречений. Півострів був занадто малий, щоб самостійно прогодувати та захистити себе
Політика незалежності, проваджена Сулькевичем, обернулася проти нього. Оскільки його підтримували лише німці, з моменту поразки Німеччини 11 листопада крайовий уряд був приречений. Населення не могло пробачити йому голоду, а голод був природним наслідком боротьби проти спроб України приєднати півострів. Російськомовні еліти не могли пробачити орієнтації на Німеччину, а це було природним наслідком боротьби за збереження державності. Навіть серед кримських татар мав місце розкол – лише помірковані підтримали Сулькевича, в той час, як радикали відвернулися від нього.
Без армії, іноземних союзників, підтримки населення і більшості еліт режим Сулькевича проіснував лише чотири дні, і вже 15 листопада був змушений передати владу другому крайовому уряду Соломона Крима.
І хоча згодом кримчани – під червоними і білими завойовниками – ще не раз стануть ностальгувати за часами Кримського краю – саме влітку 1918 року стало остаточно зрозуміло, що незалежний Крим приречений. Півострів був занадто малий, щоб самостійно прогодувати та захистити себе.
І саме у цей час стало не менш чітко зрозуміло, що єдиний реальний шлях для Криму – слідувати у фарватері України.
Далі буде.
